План лекції:

1. Визначення та зміст ветеринарної паразитології.

2. Зв'язок ветеринарної паразитології з біологічними, медичними та ветеринарними предметами.

3. Коротка історія розвитку паразитології.

4. Розвиток ветеринарної паразитології в Україні.

Література: Л.5,с.9 – 11.

Зміст лекції. 

1. Визначення та зміст ветеринарної паразитології та її зв'язок з біологічними, медичними та ветеринарними предметами. Паразитологія (Parasitоs— нахлібник, logos— вчення) — комплексна наука, яка вивчає паразитів і хвороби, що вони спричиняють, та заходи боротьби з ними у тварин, людини, рослин.

Ветеринарна паразитологія — наука, що вивчає паразитів і хвороби, які вони викликають у тварин. 

У процесі життєдіяльності частина живих організмів пристосувалася до паразитичного способу існування. При цьому всі необхідні для їхнього розвитку і розмножен­ня речовини вони одержують за рахунок інших організмів (живителів). Якщо пара­зит постійно або тимчасово оселяється всередині або на поверхні тіла іншого орга­нізму і завдає йому шкоди, їхні взаємовідносини мають антагоністичний характер.

Паразитичний спосіб життя можуть вести тварини (найпростіші організми, гельмін­ти, кліщі, комахи) їх називають зоопаразитами. Фітопаразити — організми рослин­ного походження (бактерії, віруси, гриби, рікетсії, спірохети). Паразитизм значно поширений як у тваринництві, так і в рослинництві. Таким чином, паразитологія в широкому розумінні слова є комплексною наукою, що вивчає зоо- та фітопаразитів і хвороби, які вони викликають у тварин, людини та рослин.

Зміст ветеринарної паразитології (зоопаразитології) надзвичайно широкий. В орга­нізмі сільськогосподарських та промислових тварин паразитичний спосіб життя ве­дуть десятки тисяч видів зоопаразитів. На сьогодні відомо близько 1,5 млн видів живих організмів. Із них приблизно 5 — 6% ведуть паразитичний спосіб життя. 

При вивченні курсу ветеринарної паразитології наводяться дані з морфологічних особливостей та циклу розвитку збудників інвазійних хвороб тварин, епізоотології, імунітету, патогенезу, клінічних ознак, патологоанатомічних змін, діагностики та диференційної діагностики, лікування та профілактики хвороб, викликаних зоопара­зитами. 

2. Ветеринарна паразитологія має тісний зв'язок з багатьма дисциплінами, що вив­чаються в навчальних закладах із спеціальності "ветеринарна медицина". Питання систематики, морфології та циклу розвитку зоопаразитів тісно переплітаються із змістом зоології. Розуміння механізму імунітету при інвазійних хворобах грунтуєть­ся на даних мікробіології та вірусології. Знання з біохімії, патологічної фізіології та патологічної анатомії дають змогу краще зрозуміти патогенез паразитарних захво­рювань. Мікробіологічні методи мікроскопії, постановки серологічних реакцій, за­барвлення мікропрепаратів широко застосовуються при встановленні діагнозу на паразитози. Ще більш тісний зв'язок дисципліна має з фармакологією, епізоото­логією, клінічною діагностикою, терапією, хірургією, ветеринарно-санітарною експертизою. Лікування та профілактика інвазійних хвороб значною мірою залежать від додержання гігієнічних норм утримання та годівлі тварин повноцінними корма­ми. У зв'язку з тим, що багато інвазійних хвороб є спільними для тварин і людини, або вони становлять безпосередню небезпеку для населення, ветеринарна пара­зитологія тісно пов'язана з деякими дисциплінами, що вивчаються в медичних нав­чальних закладах.

3. Коротка історія розвитку паразитології. Про паразитів та хвороби, що ними вик­ликаються, відомо з давніх часів. Перші повідомлення з цього приводу ми знахо­димо в літописах (Арістотель, Ппократ, Варрон та ін.). Проте дані, що стосувалися інвазійних хвороб, довгий час мали фрагментарний та описовий характер. Як нау­ка, паразитологія сформувалась лише в XIX ст. З цього часу значного поширення набуває експериментальна паразитологія. 

Видатними на той час були роботи, пов'язані з вивченням циклу розвитку окремих гельмінтів (Л.Я. Боянус, К.М. Бер, П.С. Паллас, Е.А. Островський, О.П. Федченко, М.М. Мельников, П.В. Овсянников та ін.). М.О. Холодковський видав російською мовою перший атлас паразитичних червів, а Е.К. Брандт наприкінці минулого сто­річчя опублікував книгу про паразитів людини і свійських тварин. Значний внесок у вивчення окремих хвороб, що викликаються найпростішими організмами, внесли П.Х. Боровський (лейшманіози), О.В. Беліцер, Е.І. Марциновський, Е.П. Джунковський, І.М. Лус (піроплазмідози тварин). Д.Л. Романовський розробив і вперше запропонував метод забарвлення найпростіших, який використовується при діаг­ностиці багатьох протозойних хвороб до цього часу. Вивченням комах, які завда­ють значної шкоди тваринам і людині, довгий час плідно займався видатний росій­ський ентомолог Й.А. Порчинський.

З виникненням Радянського Союзу в подальшому розвитку паразитології значну роль відіграли систематичні планомірні дослідження, розгорнуті під керівництвом академіків К.І. Скрябіна (Москва), Е.Н. Павловського, професорів В.Л. Якімова та В.О. Догеля (Санкт-Петербург).

К.І. Скрябін — автор школи гельмінтологів, яка об'єднала в своїх лавах фахівців різ­них профілів: ветеринарної медицини, медицини та загальної біології. При активній участі та під безпосереднім керівництвом цього видатного вченого були створені перші кафедри паразитології у ВУЗах, підготовлені і видані підручники та навчаль­ні посібники з цієї дисципліни.

Е.Н. Павловський створив наукову школу з проблем загальної паразитології. Він ав­тор вчення про природний осередок трансмісивних хвороб. В.Л. Якімов заснував школу протозоологів та хіміотерапевтів, а В.О. Догель — екологопаразитологічну школу, учні якої значну увагу приділяють вивченню паразитів риб.

4. Розвиток ветеринарної паразитології в Україні. Планомірне вивчення парази­тичних організмів в Україні розпочалося після створення в 1937 році в системі Ака­демії наук при інституті зоології відділу паразитології. Понад 50 років його очолю­вав видатний український вчений академік О.П. Маркевич. Він основоположник і науковий керівник української школи паразитологів, яка успішно працює над вирі­шенням важливих питань у галузі загальної, медичної, ветеринарної та агрономічної паразитології. Значний доробок у вивчення паразитарних хвороб тварин вніс також академік Р.С. Чеботарьов. Обидва вчені в різні періоди очолювали кафедру паразитології Київського ветеринарного інституту. 

Свого часу для розвитку ветеринарної паразитології багато зробили завідувач від­ділом паразитології Українського інституту експериментальної ветеринарії (нині Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН) доктор вете­ринарних наук Ю.С. Коломієць, професори Харківського ветеринарного інституту (нині зооветеринарний інститут) А.Ф. Носик та М.О. Палімпсестов, завідувачі ка­федрою паразитології Білоцерківського сільськогосподарського інституту М.С.Крикунов, М.М. Вовченко та ін. Вагомі наслідки паразитологічних досліджень пізніше були одержані професорами М.Д. Кльосовим і З.Г. Поповою (Український інститут експериментальної ветеринарії). Значну увагу приділяли написанню та виданню підручників і навчальних посібників із паразитології доценти Української сільсько­господарської академії (нині Національний аграрний університет) О.О. Шевцов та Л.Н. Заскінд.

Далеко за межами України відомі імена видатних учених-паразитологів, які продов­жують плідно працювати. Це завідувачі відділами паразитології Інституту експери­ментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН доктор ветеринарних наук про­фесор B.C. Шеховцов та інституту зоологи НАН доктор біологічних наук професор В.П. Шарпіло, завідувачі кафедрами паразитології професори Я.М. Захрялов (Дніпропетровський аграрний університет); К.В. Секретарюк (Львівська академія ветеринарної медицини), В.К. Чернуха (Харківський зооветеринарний інститут), Ю.І Артеменко (Білоцерківський державний аграрний університет), О.Ф. Манжос (Полтавський сільськогосподарський інститут), І.Л. Тараненко (Одеський сільськогосподарський інститут), а також професори М.Ф. Ященко (Український науково-дослідний інститут ветеринарної медицини) та А.Й. Меремінський (Рівненський педагогічний інститут).