top of page

План  лекції:

1. Визначення захворювання.
2. Характеристика збудника.
3. Цикл розвитку збудника.
4. Епізоотологічні дані захворювання.
5. Патогенез.
6. Клінічні ознаки хвороби.
7. Патологоанатомічні зміни.
8. Діагноз хвороби.
9. Лікування та профілактика хвороби.
Література: Л.5, с. 2440 - 247
Зміст лекції.
1. Бабезіоз в.р.х.
Це найбільш поширена в Україні хвороба з групи піроплазмідозів у великої
рогатої худоби. Захворювання переважно спостерігається влітку, нерідко
набуває характеру ензоотії з гострим перебігом. Проявляється лихоманкою,
виділенням сечі яскраво-червоного кольору, припиненням лактації.
Реєструють у зонах поширення кліщівIxodesricinus. 
Збудники хвороби -- з
родини Babesiidae— Babesiadigemina, Babesiabovis. Локалізується в
еритроцитах. Форма паразита різноманітна: ланцетоподібна, грушоподібна,
кругла. Найбільш типові парні грушоподібні форми, з'єднані тонкими
кінцями під тупим кутом і розміщені на периферії еритроцита. Розміри
парних грушоподібних форм - менші від радіуса еритроцита (1,0—2,4, 0,5-1,5
мкм). Кількість уражених еритроцитів становить 8—12%, рідко — до 40%. В
мазках із органів загиблих тварин бабезії мають круглу форму.

Епізоотологічні дані. У неблагополучних щодо бабезіозу зонах України
переважають латентні вогнища. В Рівненській області, наприклад, мали місце
випадки захворювання та загибелі корів чорно-рябої породи, завезених з
Поволжя, тоді як захворювання місцевої худоби на цих же пасовищах не
реєстрували.

Бабезіозом уражуються і хворіють тварини майже всіх вікових груп.
Несприйнятли-вість до бабезіозу відмічають не тільки у тварин, які
перехворіли, а й у молодняка до 3-х-місячного віку. В річному віці велика
рогата худоба реагує по-різному на ураження бабезіями. В одних випадках
спостерігають клінічний прояв з характерними ознаками хвороби, в інших —
лише паразитарну реакцію. Тяжко хворіють дорослі, особливо старі корови. 
Переносниками збудника бабезіозу на території України є кліщі Ixodes
ricinus. 3a-ражують тварин усі активні фази кліща — личинка, німфа та імаго.
Але найбільше значення в передаванні збудника мають статевозрілі самки.
Хворіють тварини пе-реважно в травні-червні, тобто після весняного;
паразитування кліщів на худобі. Після весняно-літнього спалаху кількість
хворих тварин різко зменшується в липні-серпні і знову збільшується у
вересні.
Клінічні ознаки. Частіше реєструють гострий перебіг бабезіозу. Тривалість
вира-жених клінічних ознак — 4—8 днів. Постійними ознаками
захворювання є: пригнічення, стійка лихоманка (41 °С та вища). Одночасно із
зростанням кількості бабезій в еритроцитах розвивається гемоглобінурія.
Колір сечі з рожевого в перші дні захво-рювання стає червоним. У хворих
тварин порушується діяльність серцево-судинної системи: пульс сягає
100—130 ударів за хвилину, часто він слабий, аритмічний. Кров водяниста,
яскраво-червоного кольору. При гематологічному дослідженні реєструють
зменшення кількості еритроцитів до 3—1,5 млн та гемоглобіну до 42% в 1
мм3 крові. Спостерігають пойкілоцитоз, анізоцитоз, поліхроматофілію,
базофільну зернистість в еритроцитах. Анемічний стан організму
проявляється блідістю слизових оболонок, які з розвитком хвороби
набувають жовтяничного забарвлення.
У хворих тварин розвивається атонія передшлунків, кишечника.
Сечовиділення стає утрудненим, болісним, сеча виділяється невеликими
порціями, при сечовиділенні тварина вигинає спину. За період хвороби
тварини слабнуть, корови припиняють лактацію, втрачають апетит,
з'являється гіпотермія, припиняється жування, тварини гинуть у стані повної
депресії.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупа спостерігають жовтяничність
на фоні блідих слизових оболонок, підшкірної клітковини та непігмеьїованих
ділянок шкіри. Серце збільшене, стінки шлуночків потовщені, порожнини
серця розширені, на епі- та ендокарді — крапкові крововиливи. Селезінка
збільшена, паренхіма її пере-повнена кров'ю, фолікули збільшені. Печінка
ущільнена, на розтині — повнокровна.

У сечовому міхурі невелика кількість кров'янистої рідини, слизова оболонка
гіпере-мована з дрібними крапковими крововиливами.
Діагностика. Враховують епізоотологічні, клінічні, патологоанатомічні дані
та ре-зультати мікроскопічних досліджень мазків крові. Бабезіоз слід
диференціювати від сибірки. Але при сибірці кров темного кольору, не
зсідається, специфічні бабезіоциди не ефективні. Слід пам'ятати про те, що в
разі підозри на сибірку, розтин трупа тварин не роблять. 
Лікування. Випробуваними на практиці та ефективними препаратами є
береніл та азидин. Використовують їх у вигляді 6%-ного водного розчину
внутрішньом'язово чи підшкірно. Розчини готують на стерильній
дистильованій воді. Доза для лікування—З мг/кг живої ваги. Батризин
використовують у дозі 0,8—1,6 г на 100 кг живої маси тварин. 0,8 г
препарату розчиняють у 5 мл дистильованої води і вводять
внутрішньом'язово. Препарат діамідин в дозі 1—2 мг на кг живої маси
вводять підшкірно або внутрішньом'язово у формі 7%-ного водного розчину. 
Водночас застосовують патогенетичні і симптоматичні засоби лікування, які
норма-лізують діяльність серцево-судинної та нервової системи: вітаміни
групи В, мікро-елементи, кофеїн, вуглеводи; органів травлення — рослинну
олію, карловарську сіль, 10%-ний хлористий натрій. 
Профілактика. Худобу випасають на вільних від кліщів пасовищах. При
викорис-танні пасовищ, заселених іксодовими кліщами Boophilus calcaratus,
які є основними переносниками збудника піроплазмозу, їх знищують не
тільки на шкірі тварин, а й і на пасовищах. Як і при інших
кровопаразитарних хворобах, при піроплазмозі проводять хіміопрофілактику.
Береніл чи азидин, введені в дозі 0,0035 г/кг живої маси тварини за 5, 10 або
15 днів до зараження, запобігають захворюванню. 
2. Бабезіоз овець 
Збудник бабезіозу — Babesiaovisв мазках крові має круглу, кільцеподібну,
амебо-подібну, грушоподібну форми. Грушоподібні форми, з'єднані попарно,
виявляють рідко. Кут розходження грушоподібних форм бабезій — тупий,
вони розміщені, як правило, по периферії еритроцита.
Епізоотологічні дані. Основним переносником збудників бабезіозу овець є
кліщі Rhipicephalusbursa. Кліщі цього виду, а отже, і захворювання поширені
в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Харківській областях та в Криму.
Сприйнятливих тварин заражують переважно кліщі статевозрілої стадії.
Захворювання бабезіозом та піроплазмозом часто реєструється як змішана
піроплазмідозна інвазія. Захворювання починається в квітні і найвищого
рівня сягає в червні-липні. В окремі роки можливі осінні спалахи інвазії, які
реєструють у вересні-жовтні.

Клінічні ознаки. Однією з перших ознак як бабезіоз овець є підвищена
температура тіла (до 41 С і вище). Одночасно прискорюються пульс і
дихання. Загальний стан тварин пригнічений, апетит знижений або зовсім
відсутній. З'являється жовтяничність, гемоглобінурія, наростає анемія.
Порушується діяльність органів травлення: атонія передшлунків, запори, що
іноді змінюються проносами. Зниження рівня гемоглобіну та кількості
еритроцитів, що відбувається в період розвитку хвороби, зберігається деякий
час і після одужання тварин. Тривалість хвороби з вираженими ознаками —
5—6 днів, іноді — до 10 днів. 
Патологоанатомічні зміни. Постійними є анемічність та жовтяничне
забарвлення підшкірної клітковини, слизових оболонок та паренхіматозних
органів, крововиливи на ендо- та епікарді, іноді слизових оболонках
шлунково-кишкового каналу. В грудній порожнині та сорочці серця —
трансудати. Селезінка збільшена, пульпа кровонаповнена, розм'якла. Нирки
збільшені, сечовий міхур наповнений червоного кольору сечею. 
Діагноз. Прижиттєвий діагноз встановлюють, враховуючи епізоотологічні,
клінічні дані та результати мікроскопічного дослідження мазків крові. Він
вважається вста новленим при виявленні в мазках бабезйі. 
Лікування. Найбільш ефективним препаратом визнаний береніл та його
аналог азидин. Препарат вводиться в дозі 3 мг/кг маси тіла
внутрішньом'язово з інтервалом 24—28 год між ін'єкціями. Залежно від стану
тварини азидин вводять одно- чи дворазово. Можна використовувати
гемоспоридин, який у формі 1—2%-ного роз-чину, виготовленого на
дистильованій воді, вводять підшкірно чи внутрішньом'язово в дозі 0,0005
г/кг живої маси. Крім специфічного лікування хворим вівцям дають
препарати для нормалізації роботи серця та органів травлення. Тварин
утримують у прохолодному, затіненому приміщенні, забезпечують легко
перетравними кормами та чистою водою. 
Профілактика. Радикальна профілактика бабезіозу овець грунтується на
боротьбі з кліщами, бо завдяки їй знищують переносника збудників
бабезіозу. В теплу пору року тварин купають у протикліщових ваннах, а
восени і взимку обробляють дустами акарицидів. Для боротьби з іксодовими
кліщами використовують препарати: ціодрин (25—50%-ний емульгуючий
концентрат), неоцідол (60%-ний концентрат емульсія), дикрезил, дурсбан,
бензофосфат, препарати на основі синтетичних піретроїдів. Згідно з
настановами щодо використання акарицидів готують робочі емульсії, якими
обробляють тварин. Для боротьби з кліщами проводять агрокультурні
заходи: знищення бур'янів, чагарників, гризунів, що змінює умови мешкання
кліщів і веде до їх загибелі.

Ефективним методом запобігання захворюванню овець є хіміопрофілактика.
При появі поодиноких випадків захворювання вівцям отари вводять азидин у
дозі З мг/кг маси тіла через кожні 15 днів до зникнення небезпеки
захворювання. Можна вводити діамідин в дозі 2 мг/кг, ін'єкція якого
профілактує бабезіоз до 21 дня.
3. Бабезіоз собак
Бабезіоз — захворювання собак з гострим хронічним перебігом, яке
характеризується лихоманкою, анемічністю та жовтяничністю слизових
оболонок, гемоглобінурією, прискореним серцебиттям та атонією
кишечника.
Збудник захворювання —Babesiacanis. Піроплазми мають овальну,
амебоподібну, грушоподібна форму, сягають 7 мкм. На початку
захворювання в еритроцитах переважають поодинокі форми, в процесі
розвитку хвороби зростає кількість парних грушоподібних форм. В
еритроцитах зустрічається до 16 паразитів. Характерна форма Babesiacanis—
парні груші, з'єднані під гострим кутом. В організмі тварин бабезі
розмножуються спочатку у внутрішніх органах, а потім з'являються в
периферійній крові. 
Епізоотологічні дані. Захворювання поширене в зонах паразитування
кліщів Dermacentorта Rhipicephalus. Частіше хворіють мисливські та
службові собаки, які бувають у біотопах кліщів. Більш чутливі до ураження
піроплазмами молоді тварини, тяжче хворіють чистопородні собаки. Після
видужання виникає нестерильний імунітет (премуніція). Тривалість його від
1 до 2-х років. 
Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває 6—12 днів. Переважає гострий
перебіг бабезіозу: тварини пригнічені, важко дихають, відмовляються від
корму. Температура тіла 41-42°С. Слизові оболонки бліді з жовтяничним
відтінком. На 2— 3-й день від початку хвороби може з'являтись кривава сеча,
що свідчить про несприятливий прогноз. Тривалість хвороби — 3—5 днів.
При хронічному перебігу початок хвороби безсимптомний. На 2—3-й день
відмічають кволість, поганий апетит, температура тіла підвищується до
40—410С. Лихоманка не постійна, може декілька разів знижуватись та знову
підвищуватись. Характерними ознаками є прогресуюча анемія та кахексія.
Діагноз. Враховують наявність кліщів на шкірному покриві собак після
повернення з прогулянки (лісу, парку, полювання). Кволість, підвищена
температура тіла, анемія слизових оболонок є показником необхідності
дослідження тварини. Вирішальне значення для встановлення діагнозу мають
результати мікроскопії мазків крові, забарвлених за Романовським. Слід
диференціювати піроплазмоз від чуми, для якої характерні катаральні явища
в кишечнику, органах дихання, а також розлади нервової системи. 

Лікування. Із хіміотерапевтичних засобів використовують азидин (береніл),
який вводять два дні підряд внутрішньом'язово в 7%-ному водному розчині в
дозі 0,0035 г/кг живої маси. Діамедин — також використовують як
специфічний препарат. Його призначають у дозі 0,001—0,002 г/кг
внутрішньом'язово в 10%-ному розчині на дистильованій воді. Одночасно
проводять патогенетичне та симптоматичне лікування. Хворим тваринам
призначають кофеїн, рослинну олію, глюкозу, вітаміни в звичайних дозах.
Дієтична годівля та спокій сприяють поліпшенню загального стану собак та
швидкому одужанню. 
Профілактика. В період активного нападу кліщів на тварин (весна, літо)
службових, мисливських собак слід обробляти акарицидами. Після
повернення собак із лісу та інших місць, де на них можуть нападати кліщі,
вуха, шию, внутрішню поверхню стегна слід ретельно оглядати і зняти
кліщів. При необхідності використання собак у місцях, де є кліщі, через
кожні 10 днів проводять хіміопрофілактику азидином. 
4. Бабезіоз коней 
Бабезіоз — захворювання коней, ослів, мулів, що має гострий перебіг і
викли-кається найпростішими із родини Babesiidae. Збудник
—Babesiacaballi. В еритроцитах однокопитних утворює овальні,
амебоподібні, поодинокі та парні грушоподібні форми. Вони більші від
радіуса еритроцита. Груші з'єднані гострими кінцями під гострим кутом.
Кількість уражених піроплазмами еритроцитів у крові хворих коней
становить 6—10%. 
Епізоотологічні дані. На території України бабезізи коней зустрічається в
зонах поширення кліщів-пєреносників піроплазм: насамперед Dermacentor
pictus(Полісся) та D.mardinatus(Лісостеп). В зв'язку з тим, що кліщі найбільш
активні в весняний період, найчастіше бабезізи реєструють у травні-червні.
Клінічні ознаки. Захворювання починається слабкістю тварин,
пригніченням, по-гіршанням апетиту. З'являється лихоманка, температура
підвищується до 41—42 С, порушується серцева діяльність. На 2—3-й день
хвороби слизові оболонки стають жовтяничними, іноді на них з'являються
крововиливи. В окремих тварин починається гемоглобінурія. Загибель тварин
реєструють на 6—8 день захворювання. 
Патологоанатомічні зміни. Характерна жовтяничність (з крововиливами)
слизових оболонок, підшкірної клітковини, серозних оболонок, жирової
тканини. Крововиливи є під серозними покривами, в слизових оболонках
кишечника, під епі та ендокардом. Серце збільшене, міокард кволий. В
сечовому міхурі сеча темно-червоного кольору. 

Діагноз. Для постановки діагнозу використовують епізоотологічні та клінічні
дані, проте вирішальне значення мають результати дослідження мазків крові
з периферійних судин хворої тварини. При загибелі роблять мазки-відбитки
із паренхіматозних органів. В останні десятиріччя розроблені серологічні
методи дослідження: РЗК (реакція зв'язування комплементу), РПЗК (реакція
подовженого зв'язування комплементу), РІФ (реакція імунофлуоресценції,
мікроаглютинації) та РІД (реакція імунодифузії).
Лікування. Із специфічних препаратів застосовують діамидин (імідокард),
азидин (береніл). Азидин вводять коням у дозі 3,5 мг/кг живої маси у формі
7%-ного водного розчину внутрішньом'язово (15 мл на 300 кг) 1—2 рази з
інтервалом 24—48 год. Діамидин вводять внутрішньом'язово в формі 1%-
ного розчину (на стерильній дистильованій воді) в дозі 2 мг/кг живої маси
(60—80 мл) також 1—2 рази. Разом із введенням специфічних препаратів
проводять симптоматичне лікування: алкоголь, кофеїн, камфора,
карловарська сіль.
Профілактика. Для випасання коней використовують пасовища, вільні від
біотопів кліщів. При випасанні коней на закліщованих пасовищах
використовують хіміопро-філактику. Азидин (береніл), діамідин вводять
коням у зазначених вище дозах кожні 12—15 днів.

bottom of page