План лекції:

1. Живителі паразитів.

2. Класифікація паразитів.

3. Вплив живителя на паразита.

Література: Л.5,с.14 - 16.

Зміст лекції. 

1. Живителі паразитів: дефінітивний, проміжний, додатковий, резервуарний, облігатний та факультативний. Живителем називається організм, в якому пара­зит постійно або тимчасово живе та існує за його рахунок. Паразити, які живуть ли­ше у одного живителя, називаються гомоксенними. Якщо для циклу розвитку па­разита потрібно два і більше різних видів живителів, їх називають гетероксенними. 

Дефінітивний (остаточний) живитель — організм, в якому паразит досягає стате­возрілої стадії розвитку і розмножується (наприклад, вівця для фасціол). Проміж­ний живитель — організм, в якому живе і розвивається личинка паразита (наприк­лад, прісноводні молюски для фасціол). У процесі розвитку деяких видів гельмінтів беруть участь два проміжних живителі. При цьому другий проміжний живитель на­зивається додатковим (наприклад, коропові риби для опісторхісів). 
Резервуарний живитель — організм, в якому личинки гельмінта не розвиваються, а зберігаються тривалий час, не втрачаючи інвазійних властивостей. їх участь у циклі розвитку паразита не є обов'язковою (наприклад, риба для стрептокар во­доплавної птиці). 

Облігатний (обов'язковий) живитель — організм, в якому паразити мають найспри­ятливіші умови для свого розвитку (вівця для монієзій). 

Живителі, в організмі яких паразити слабо розвиваються через недостатньо спри­ятливі для них умови, називаються факультативними. В них паразити зустрічають­ся рідко, а інтенсивність інвазії, як правило, низька (наприклад, качка для дрепанідотеній).

1. Класифікація паразитів за часом паразитування: тимчасові та стаціонарні (періодичні та постійні).

 Зоопаразитів поділя­ють на тимчасових та стаціонарних. Тимчасові паразити живугь і розмножуються від яйця до статевозрілої стадії у нав­колишньому середовищі, а на тварин нападають лише для живлення. Вони є, як правило, ектопаразитами, або зовнішніми паразитами. До них відносять гедзів, ко­марів та ін.

Стаціонарні паразити живуть усередині або на поверхні тіла живителя протягом тривалого часу (іноді все життя). їх поділяють на постійних і періодичних. 

Постійні паразити живуть на тілі живителя або в його організмі протягом всього життя — від народження до загибелі (воші, коростяні кліщі, волосоїди, Thіpanosomaequiperdum). 

Періодичні паразити живуть в організмі живителя на певній стадії свого розвитку. Наприклад, оводи паразитують в організмі великої рогатої худоби лише в стадії ли­чинки. Імаго та лялечки цих комах розвиваються в навколишньому середовищі. Пе­реважна більшість гельмінтів живе в організмі тварин у статевозрілій стадії. Нап­риклад, статевозрілі трематоди Dicrocoeliumlanceatumживуть в організмі жуйних тварин, личинки (від мірацидія до церкарія) — в сухопутних молюсках, метацеркарії — в мурашках. Яйця цього гельмінта виділяються разом із фекаліями дефінітив­них живителів у навколишнє середовище, де знаходяться до того часу, доки їх не заковтують проміжні живителі. 

3. Гельмінти знижують резистентність організму тварин, сприяють виникненню інфек­ційних хвороб, а також є причиною більш важкого перебігу їх. 

У процесі життєдіяльності гельмінти виділяють отруйні для організму живителя про­дукти обміну речовин (метаболіти), секрети залоз — токсини, внаслідок дії яких в органах і тканинах розвиваються різні патологічні явища. Токсини гельмінтів є при­чиною розладу центральної нервової системи, що клінічно проявляється судорога­ми, збудженням або пригніченням. Під впливом токсинів порушуються обмін речо­вин, дихання, кровообіг. Токсини деяких гельмінтів мають гемолітичні властивості. Наприклад: із саркоцист виділено токсин — саркоцистин, який спричинює некроз тканин у лабораторних тварин. 

Алергія при гельмінтозах є реакцією організму тварини у відповідь на дії збудника. Виникає сенсибілізація організму дорослими гельмінтами та продуктами їх обміну, що мають антигенні властивості. Внаслідок сенсибілізації тварин гельмінтами пев­ного виду з'являються підвищена чутливість та імунітет до цього збудника. При повторній зустрічі з ним виникають алергічні реакції, що супроводжується вираже­ними патологічними змінами. В основі цих реакцій лежить взаємодія антигена з ан­титілами живителя. Утворення антитіл — специфічний механізм захисної реакції ор­ганізму тварин, уражених зоопаразитами.

Паразити живляться соками і тканинами живителя. Поживним матеріалом для цестод, колючоголових червів є вміст кишечника, тоді як для гемонхусів — кров живи­теля. У хворих тварин знижується апетит, внаслідок чого в їх організм надходить недостатня кількість поживних речовин. При цьому значна їх частина іде на задо­волення фізіологічних потреб гельмінтів. Все це може призвести, при високій ін­тенсивності інвазії, до значного зниження вгодованості тварин, аж до  загибелі їх.