План  лекції:

1. Визначення захворювання.
2. Характеристика збудника.
3. Цикл розвитку збудника.
4. Епізоотологічні дані захворювання.
5. Патогенез.
6. Клінічні ознаки хвороби.
7. Патологоанатомічні зміни.
8. Діагноз хвороби.
9. Лікування та профілактика хвороби.
Література: Л.5, с.161 - 164
Зміст лекції.
Трихінельоз — проявляється гострим або хронічним перебігом,
антропозоонозне захворювання із яскраво вираженими алергічними
явищами. За характером ендемічних спалахів воно нагадує інфекційні
захворювання (дизентерію, тиф, туляремію), а за злоякісним перебігом та
смертністю у випадках інтенсивного зараження не має собі подібних.
Збудник — з родини Trichinellidae. Назва
паразита Trichinellaspiralusвикористову-ється для позначень всіх популяцій
паразита, крім випадків, коли необхідно назвати конкретну популяцію
збудника. Розрізняють природні популяції
трихінел: Trichinellaspiralus (spiralus) — поширена серед свиней та пацюків,
передається від свиней до.людини через м'ясо, паразит розповсюджений у
помірних широтах, викликає тяжку патологію у
людини; Tr.spiralus (nativa) — зустрічається у диких м'ясоїдних.
Захворювання у людини характеризується тривалим препатентним
періодом;Tr.spiralus (nelsoni) — зустрічається у диких м'ясоїдних (собачі і
котячі) та всеїдних у регіонах Південної півкулі, має низьку інвазійність для
свиней і пацюків, викликає слабий прояв клінічних ознак у
людини; Tr.spiralus (pseudospiralus) — самостійний вид, виявляється частіше
у птиці, рідше — у ссавців, не утворює капсул у м'язах господаря. Популяція
виявлена в США, в Росії (Краснодарський край).
Життєвий цикл збудника. Особливості біології трихінел полягають в тому,
що та сама тварина (людина) послідовно виступає дефінітивним і проміжним
живителем. Зараження тварин і людей трихінельозом відбувається при
поїданні м'яса з інвазійними личинками трихінел. У кишковому каналі
личинки звільняються від капсул і через 1—3 доби перетворюються у

статевозрілих паразитів. Самці запліднюють самок і швидко гинуть. Самки
трихінел, занурюючись у просвіт ліберкюнових залоз або в кишкові
ворсинки, де протягом 1—2 тижнів народжують до 1500 личинок, якіз рові та
лімфи заносяться в органи і тканини. Продовжують розвиток тільки ті
личинки, які потрапляють у скелетні м'язи. Велика кількість личинок
трихінел зосереджується у переході м'язів у сухожилки (ніжки діафрагми,
міжреберні м'язи,язик, м'язи кінцівок). Через 17 днів личинки досягають
інвазійної стадії, а через 3—4тижні навколо їх формуються капсули
лимоноподібної форми (0,68—0,37 мм).Інкапсульовані личинки трихінел
зберігають життєздатність у тварин роками, у лю-дей — від 14 до 30років .
Епізоотологічні дані. Трихінельоз — природно-вогнищевий гельмінтоз. В
Україні трихінельоз свиней найчастіше виявляється у Хмельницькій,
Одеській, Кіровоградській, Миколаївській та Дніпропетровській областях. В
небезпечних щодо трихінельозу зонах України циркуляція збудника в
основному здійснюється за схемою "свиня — продукти забою свиней —
свиня". В поширенні епізоотичного процесу дикі тварини та пацюки
відіграють другорядну роль. Наявність природного трихінельозу далеко не
завжди супроводжує виникнення синантропних вогнищ інвазії. Циркуляція
збудника відбувається в межах населеного пункту, району, області головним
чином через незнєзаражені боєнські відходи м'ясо-переробних підприємств,
харчових відходів їдалень, при подвірному забої свиней. Ці продукти є
основним фактором передавання інвазії сільськогосподарським і до-машнім
тваринам та синантропним гризунам. Основним джерелом ураження лю-дини
служать м'ясопродукти від подвірно забитих свиней, які не досліджені на
трихінельоз. 
Патогенез, Трихінели на різних стадіях розвитку проявляють на організм
живителя антигенну, механічну, токсичну, інокуляторну та трофічну дію.
Ступінь хворобот-ворного впливу цього гельмінта на організм тварини і
людини залежить насамперед від інтенсивності інвазії і резистентності
організму живителя. 
Клінічні ознаки. Інкубаційний період при трихінельозі може
продовжуватись від 3—5 до 45 днів, що залежить від інтенсивності інвазії.
При експериментальному зараженні у поросят відмічено лихоманку,
задишку, прискорення пульсу, проноси. Період м'язових болів нетривалий.
Найбільш виражені зміни відбуваються в крові: еозинофілія, прискорення
ШОЕ. Через 3—4 тижні спостерігаються порушення ко-ординації рухів та
шкірну сверблячку. У людей трихінельоз характеризується вираженою
болючістю м'язів, набряками обличчя, лихоманкою, кон'юнктивітом,
проносом, еозинофілією (до 60—89%).
Патологоанатомічні зміни. В гострій стадії хвороби зміни виявляються в
паренхіма-тозних органах (дегенерація, круглоклітинна та еозинофільна
проліферація, крово-виливи). При значній інтенсивності інвазії в скелетних

м'язах помітні дрібні (з макове зерно) ущільнення білуватого кольору,
особливо в ніжках діафрагми. В місцях розташування капсул з личинками
паразита волокна розширюються, зникає їх по-перечна смугастість.
Поступово м'язові волокна розпадаються, перетворюючись у зернисту масу.
Іноді знаходять звапнілі капсули, які помітні неозброєним оком Капсули
трихінел необхідно диференціювати від саркоцист.
Діагностика. Застосовують для діагностики трихінельозу методи посмертної
та прижиттєвої діагностики. 
Посмертна діагностика:
1. компресорна трихінелоскопія м'язів;
2. перетравлення м'язів у штучному шлунковому соці.
Компресорна трихінелоскопія. Відбирають із туші свині 2 проби по 60 г
ніжок ді-афрагми, язика або міжреберних м'язів і роблять 24 зрізи завбільшки
з вівсяне зерно. Зрізи кладуть між пластинами компресоріума, роздавлюють і
досліджують при малому збільшенні мікроскопа. Проекційні трихінелоскопи
використовувати недоцільно, тому що часто личинки можна пропустити,
особливо при слабкій інвазії. 
Метод перетравлення м'язів у штучному шлунковому соці. Це більш
надійний метод діагностики, оскільки за допомогою його можна виявити
слабку інвазію. З цією метою використовують стандартизований метод
дослідження згідно з діючою інструкцією (1994 p.). Від групи свиней (100
гол.) відбирають ніжки діафрагми, язик або міжреберні м'язи. Ці шматочки
м'язів пропускають крізь м'ясорубку. Відбирають 1 г фаршу (вагою 100 г).
Виготовляють штучний шлунковий сік, куди входить 10 г пепсину (300 тис.
од. активності), 16 мл соляної кислоти (25%) та 2 л води. В колбу вносять 100
г фаршу, додають воду, пепсин та кислоту. Колбу ставлять у термостат при
температурі 44—46°С з використанням магнітної мішалки. Після
перетравлення осад проціджують крізь решето, зливають у колбу, відбирають
40 мл, 10 хв відстоюють, зливають у чашку Петрі і досліджують під
мікроскопом.
Позитивна сторона методу - швидкість дослідження. 
Негативна - при виявленні хоча б однієї личинки проводять дослідження
компре-сорним методом всі свинячі туші. Тому потрібно групу свиней перед
дослідженням ділити на невеликі групи, маркувати, щоб легше було потім
досліджувати. 
Прижиттєва діагностика проводиться з використанням імуноферментної
реакції (ІФР). Вперше використали цей метод діагностики в Росії, в ВІПС, де
був виготовлений антиген. Суть прижиттєвої діагностики полягає в тому, що

з допомогою високоспецифічного антигену в сироватці крові виявляють
антитіла. В реакції крім антигену використовують ферментний комплекс —
бичачий альбумінгідроперит.
Використання цього методу в Кіровоградській, Миколаївській та
Закарпатській областях дало можливість виявляти близько 36% уражених
трихінельозом свиней.
Лікування тварин при трихінельозі не розроблено. У людей терапія
проводиться у двох напрямках: етіотропна (специфічна) терапія —
застосовується теобендазол, який ефективний проти статевозрілих трихінел
та їх личинок на початковій стадії їх тканинного розвитку; симптоматична
(патогенетична) терапія — спрямована на за-тухання запальних та алергічних
явищ в організмі живителя. 
Профілактика трихінельозу в Україні проводиться на основі виявлення
зональних особливостей. В основу системи протитрихінельозних заходів
входить:
1. постійний контроль за епізоотичною ситуацією шляхом аналізу
звітності вироб-ничо-ветеринарного контролю м'ясокомбінатів і
лабораторій ветсанекспертизи;
2. виявлення найбільш вірогідних факторів, які сприяють циркуляції
трихінел;
3. контроль за переміщенням і комплектацією тварин у відгодівельних
господарст-вах із неблагополучних господарств-постачальників;
4. заборона безнаглядного випасання тварин у господарствах і особистих
садибах;
5. заборона згодовування свиням і хутряним звірам знезаражених
боєнських відхо-дів та тушок хутряних звірів;
6. обов'язковий огляд та експертиза усіх свинячих туш (в т.ч. при
подвірному забої), а також м'яса диких кабанів, ведмедів та інших
звірів;
7. підвищення рівня загальної санітарної культури на фермах, складах та
інших при-міщеннях. Дератизація, відстріл бродячих собак та котів,
дослідження їх на трихінельоз, надійна утилізація трупів тварин та
боєнських відходів;
8. систематичне проведення санітарно-освітньої пропаганди серед
населення про порядок використання м'яса свиней та інших
сільськогосподарських тварин.
Трихуріоз свиней.

Збудник трихуріозу свиней — нематода Trichocephalussuisз родини Tricho-
cephaiidae, що паразитує у сліпій та ободовій кишках. Захворювання

реєструється у всіх регіонах України і завдає збитків через відставання в
рості і розвитку тварин.
Будова збудника. Трихоцефалюси (волосоголовці) мають довгий
ниткоподібний головний і товстий хвостовий кінці тіла. Самці 20—50 мм
завдовжки, головний кінець їх вдвічі довший від хвостового, хвіст
закруглений, мають одну спікулу, епікулярна піхва вкрита кутикулярними
шипами. У самок вульва відкривається на межі товстої і тонкої частини тіла.
Яйця дрібні (0,052—0,061 х 0,027—0,030 мм), вкриті тонкою гладенькою
оболонкою, бочкоподібної форми, з пробочками на полюсах, незрілі.
Життєвий цикл збудника. Геогельмінти. У навколишньому середовищі
при оп-тимальній температурі та вологості в яйцях протягом 1 — 1,5 міс.
формуються інвазійні личинки. Свині заражуються при заковтуванні
інвазійних яєць з кормом або водою. Личинки проникають у товщу ворсинок
сліпої кишки, де линяють, повертаються в просвіт кишечника і остаточно
прикріплюються до слизової оболонки. Статевозрілої стадії гельмінти
досягають через 5—6 тижнів і паразитують 3—5 міс. Епізоотологічні дані.
До трихоцефальозу сприйнятливі тварини різного віку, але частіше хворіє
молодняк 2—8 міс. Масове зараження відбувається в теплий період року в
приміщеннях, на вигульних майданчиках. Яйця трихоцефал мають високу
стійкість проти дії хімічних засобів. У приміщеннях зберігають
життєздатність до 7 міс, чутливі до висушування, інсоляції. Трихоцефальоз
часто перебігає у формі змішаної інвазії з аскаридозом, езофагостомозом та
балантидіозом.
Патогенез. Волосоголовці травмують слизову оболонку кишечника,
порушують ці-лісність кровоносних судин, інокулюють мікрофлору,
викликають алергічні реакції, знижують природну резистентність організму
тварин.
Клінічні ознаки. Відмічають розлади діяльності травного каналу (пронос,
калові маси з кров'ю та слизом, втрата або погіршення апетиту). Періодично
виникають корчі, болі черевної стінки. Інколи свині приймають позу
сидячого собаки. Молодняк відстає в рості та розвитку.
Патологоанатомічні зміни характеризуються катаральним гастроентеритом,
ка-тарально-дифтерійним колітом і проктитом, дистрофією паренхіматозних
органів, помірним набряком легень, катаральним лімфоденітом,
Трихоцефалів знаходять фіксованими в товщі слизової оболонки.
Діагноз за життя ставлять на підставі дослідження проб фекалій на наявність
яєць трихоцефал за методом Фюллеборна, Щербовича. Посмертно — на
підставі виявлення збудника хвороби та характерних патологоанатомічних
змін у товстому кишечнику. Необхідно виключити паратиф, особливо в
період передімагінального розвитку трихоцефал. 

Лікування. Волосоголовці мають високу антгельмінтну стійкість внаслідок
своєрід-ної міцної фіксації в кишечнику.
З кормами згодовують: фенбендазол у дозі 0,033 г/кг маси тіла (за АДР) два
рази на день; фебантел (ринтал) — 0,005 г/кг (за АДР) два дні підряд;
морантел тартрат — 0,015 г/кг (за АДР) два рази на день; альбендазол —
0,0075 г/кг (за АДР) два дні підряд. Рекомендується підшкірне введення
левамізолу у дозі 1 мл/10 кг маси тіла. Для поросят до 2—3-місячного віку та
слабих тварин показані схеми етіотропно-патогенетичної та патогенетичної
терапії, описані при аскаридозі та езофагостомозі свиней. 
Профілактика. В неблагополучних господарствах щодо трихуріозу свиней
проводять заходи залежно від спеціалізації і системи ведення свинарства.
Головну увагу приділяють знезараженню гною, приміщень і обладнання,
карантинуванню свиней, що надходять у господарство, проведенню
спеціальних заходів, а також повноцінній годівлі та створенню належних
умов утримання свиней. 
У репродуктивних, племінних і репродуктивно-відгодівельних господарствах
у пер-ший період супйросності, перед переведенням у літні табори і восени,
перед початком стійлового утримання, дегельмінтизують усіх свиноматок,
кнурів — восени і весною. Ефективність таких дегельмінтизацій оцінюють за
результатами копрологічних досліджень.
У відгодівельних господарствах дегельмінтизацію проводять у період
профілактич-ного карантинування після гельмінтокопрологічних досліджень.
Після звільнення приміщень вони підлягають дезинвазії.
Дезінвазію свинарників-маточників проводять перед кожним туром опоросів,
при-міщення для молодняка та відгодівельні блоки — перед розміщенням
чергової партії тварин. Як дезинвазійні засоби застосовують: гарячий
(70—80°С) розчин однох-лористого йоду 1%-ної концентрації, 4—5%-ний
розчин натрію гідроксилу, 3%-ний розчин карбатіону, 5%-ну емульсію
ксилонафту із розрахунку 1 л препарату на 1 м2 оброблюваної площі.