План лекції:

1. Зажиттєва методи діагностики гельмінтозів.

2. Гельмінтоскопічні методи досліджень.

Література:Л.5, с26 - 30.

Зміст лекції.

1. Зажиттєва діагностика гельмінтозів тварин здійснюється комплексно: враховують­ся наслідки лабораторних досліджень матеріалу від хворих тварин, епізоотологічні дані та клінічні ознаки хвороби. В останній час дедалі ширше застосування знахо­дить імунобіологічна діагностика інвазійних хвороб, в тому числі і гельмінтозів. Важливе значення в постановці діагнозу можуть відіграти дослідження в неблагополучних господарствах водних і сухопутних безхребетних тварин — проміжних та додаткових живителів гельмінтів на наявність у них личинок паразитичних червів. 

Відомо, що збудники гельмінтозів паразитують у різних органах і тканинах організ­му тварин. Проте більшість із них розвиваються в органах травлення та його зало­зах (печінка і підшлункова залоза). Нерідко вони локалізуються також у легенях, м'язах та кровоносній системі. Уражені гельмінтами тварини виділяють у навко­лишнє середовище яйця або личинки збудників хвороби. 

З лабораторних методів діагностики гельмінтозів найбільш широке застосування здобули гельмінтокопрологічні обстеження (дослідження проб фекалій) тварин. За­лежно від поставленої мети існують різні методи досліджень: гельмінтоскопічні (знаходження статевозрілих паразитичних червів або їх фрагментів), гельмінтоовоскопічні (виявлення яєць збудників хвороб) та гельмінтоларвоскопічні (знаход­ження личинок паразитів).

Для встановлення ступеня поширення гельмінтозів на тваринницьких фермах та в індивідуальних господарствах застосовують якісні методи досліджень (виявлення видового складу паразитичних червів) та кількісні тести, за допомогою яких можна оцінити інтенсивність інвазії (слабка, середня, сильна), а також ефективність про­ведених дегельмінтизацій. 

Наслідки гельмінтокопрологічної діагностики залежать від правильності відбору фекалій, сечі, секретів та інвазованих тканин від хворих тварин і своєчасного їх дослідження. Фекалії (10 - 20 г) необхідно брати з прямої кишки рукою в гумовій рукавичці. Іноді практикується взяття свіжовиділених проб фекалій з чистої підло­ги, якщо відомо від якої вони тварини. З цією метою користуються пакетами та мі­шечками з цупкого паперу, які легко можна зробити самому. Рідкі фекалії необхід­но збирати у невеликі баночки. Одержані таким чином фекалії етикетують і досліджують у разі можливості на місці або направляють їх до лабораторії ветеринарної медицини. 

Гельмінтокопрологічні методи діагностики гельмінтозів тварин грунтуються на різ­ниці питомої ваги яєць, личинок паразитичних червів або їх фрагментів, з одного боку, і рідини, з якою змішують фекалії, з другого боку. Залежно від співвідношен­ня питомої ваги вказаних компонентів розрізняють такі методи: осадження, флота­ції і комбіновані.

Зажиттєва діагностика гельмінтозів тварин здійснюється комплексно: враховують­ся наслідки лабораторних досліджень матеріалу від хворих тварин, епізоотологічні дані та клінічні ознаки хвороби. В останній час дедалі ширше застосування знахо­дить імунобіологічна діагностика інвазійних хвороб, в тому числі і гельмінтозів. Важливе значення в постановці діагнозу можуть відіграти дослідження в неблагополучних господарствах водних ї сухопутних безхребетних тварин — проміжних та додаткових живителів гельмінтів на наявність у них личинок паразитичних червів.

Відомо, що збудники гельмінтозів паразитують у різних органах і тканинах організ­му тварин. Проте більшість із них розвиваються в органах травлення та його зало­зах (печінка і підшлункова залоза). Нерідко вони локалізуються також у легенях, м'язах та кровоносній системі. Уражені гельмінтами тварини виділяють у навко­лишнє середовище яйця або личинки збудників хвороби. 

З лабораторних методів діагностики гельмінтозів найбільш широке застосування здобули гельмінтокопрологічні обстеження (дослідження проб фекалій) тварин. За­лежно від поставленої мети існують різні методи досліджень: гельмінтоскопічні (знаходження статевозрілих паразитичних червів або їх фрагментів), гельмінтоовоскопічні (виявлення яєць збудників хвороб) та гельмінтоларвоскопічні (знаход­ження личинок паразитів).

Для встановлення ступеня поширення гельмінтозів на тваринницьких фермах та в індивідуальних господарствах застосовують якісні методи досліджень (виявлення видового складу паразитичних червів) та кількісні тести, за допомогою яких можна оцінити Інтенсивність інвазії (слабка, середня, сильна), а також ефективність про­ведених дегельмінтизацій.