top of page

План лекції:

1. Визначення захворювання.
2. Характеристика збудника.
3. Цикл розвитку збудника.
4. Епізоотологічні дані захворювання.
5. Патогенез.
6. Клінічні ознаки хвороби.
7. Патологоанатомічні зміни.
8. Діагноз хвороби.
9. Лікування та профілактика хвороби.
Література: Л.5, с.88 – 92, 97 - 100.
Зміст лекції.
Монієзіози жуйних 
1. Це сезонні весняно-літні захворювання ягнят і телят, що характеризуються
виснаженням, проносами, кольками, катаральним запаленням тонкого
кишечника. 
Збудники —
цестоди Monieziaexpansa, M.benedeniродини Anoplocephalidae. Паразитують у
овець, кіз, телят та у диких жуйних (архари, косулі) в тонкому кишечнику. 
В Україні монієзіоз найбільш поширений у районах степової зони півдня. 
2. Будова збудника. M.expansa — велика цестода (1—5 м), молочно-білого
кольору, має неозброєний сколекс, шийку і широкі членики. У
гермафродитному членику — подвійний статевий апарат, велика кількість
сім'яників (300—400) і міжпроглотидні залози кільцеподібної форми. Статеві
органи відкриваються з двох сторін членика. Яйця сірого кольору,
неправильної форми (3—6-гранні). Онкосфери всередині яйця містяться в
грушоподібному апараті.
M.benedeni — має широку стробілу (до 2,5 м) жовто-білого кольору.
Міжпроглотидні залози у вигляді суцільної смуги.
3. Цикл розвитку. Монієзії — біогельмінти. Дефінітивні живителі — жуйні,
проміжні — ґрунтові кліщі з групи орибатид. Хворі тварини разом із
фекаліями виділяють назовні зрілі членики, які розпадаються, виділяючи
велику кількість яєць. їх проковтують проміжні живителі — орибатиди.

Останні дуже дрібні, живуть у прикореневій системі рослин, живляться
органічними рештками, в тому числі і фекаліями тварин. В організмі кліща
яйця монієзій розвиваються до личинкової стадії цистицеркоїда за 2,5—5 міс.
Ягнята і телята заражуються на пасовищі, заковтуючи кліщів з
цистицеркоїдами монієзій. В кишечнику жуйних з кожної життєздатної
личинки виростає монієзія. Статевозрілою вона стає за 40—50 днів залежно
від виду збудника та живителя. Тривалість життя монієзій в організмі
дефінітивних живителів — 2—5 міс.
4. Епізоотологічні дані. M.expansa паразитує у ягнят, a M.benedeni — у овець
та великої рогатої худоби. Жуйні уражуються M.expansaна початку
випасного сезону, а M.benedeni— наприкінці літа, восени. В степовій зоні
України максимальну ураженість ягнят M.expansa спостерігають у червні-
липні. На півдні, де овець випасають цілорічно, ягнята починають заражатися
уже на початку другої декади квітня (до 16%), а в кінці квітня ураженість
досягає 80%. Таким чином, влітку (червень-сер-пень), коли спостерігають
випадки з клінічним перебігом, монієзіоз зумовлений
паразитуванням M.benedeni. В осінній період (вересень-жовтень)
спостерігається другий період ураження, що викликається, в основному,
паразитуванням M.benedeni. Ця інвазія нашаровується на літній монієзіоз.
5. Патогенез. При інтенсивній інвазії захворювання проявляється з різко
вираженою токсичною, механічною та трофічною дією гельмінтів.
6. Клінічні ознаки. Розрізняють 4 форми перебігу хвороби у ягнят; тяжка
токсична, легка токсична, обтураційна та нервова. При тяжкій токсичній
формі у ягнят-сисунів симптоми хвороби проявляються за два тижні до
початку виділення члеників із фекаліями. Ягнята кволі, худнуть, втрачають
апетит, фекалії стають рідкими, вкриті слизом. Потім починають виходити
членики монієзій, посилюється пронос, розвивається анемія, ягнята більше
лежать. Через 1—2 тижні після появи перших клінічних ознак ягнята гинуть.
Легка токсична форма спостерігається у ягнят старшого віку з менш
вираженими клінічними ознаками. Тварини кволі, втрачають апетит, фекалії
розріджені, в них знаходять фрагменти паразитів.
Захворювання триває місяць і закінчується самовідходженням гельмінтів і
видужанням.
7. Патологічні зміни. Основні зміни спостерігають у тонкому відділі
кишечника: метеоризм, заворот, інвагінації та запалення слизової оболонки; у
просвіті кишечника виявляють монієзій. У черевній та грудній порожнинах
— транссудат. Труп виснажений. 
8. Діагноз. Прижиттєвий діагноз ставлять комплексно. Враховують клінічні
ознаки (пронос, здуття черева, нервові явища), епізоотологічні дані (сезон,
вік тварин). Оглядають та досліджують фекалії методом послідовного

промивання для виявлення члеників і яєць паразитів. На початку
захворювання проводять діагностичні дегельмінтизації. Крім послідовних
промивань, для знаходження яєць монієзій використовують метод
Фюллеборна та інші флотаційні методи. Для діагностичної дегельмінтизації
використовують антгельмінтики (фенасал, феналідон та інші), які дають
вівцям для виділення зрілих члеників монієзій у навколишнє середовище.
9. Лікування. Для дегельмінтизації застосовують фенасал, феналідон,
фенбендазол, міді сульфат або міді карбонат, сульфен, оксид.
1.  Фенасал — застосовують індивідуально в дозі 0,1 г/кг, але не менше
ніж 1 г на ягня у формі таблеток, а також на 1%-ній крохмальній або
5%-ній борошняній суспензії. Препарат можна давати груповим
методом у дозах 0,2—0,25 г/кг маси тварин у суміші з подрібненим
зерном або комбікормом (в групі не менше ніж 50 голів).
2.  Феналідон — застосовують для індивідуальної дегельмінтизації овець.
Напередодні дегельмінтизації в скляному або емальованому посуді
готують 3%-ну водну суспензію феналідону на теплій воді (60—70'С).
Препарат дають до годівлі одноразово в дозах 60 мг/кг за сухою
речовиною або по 1—2 мл суспензії на 1 кг маси тіла.
3.  Фенбендазол (панакур) дають перорально одноразово в дозі 10 мг/кг
маси (за АДР).
Забій тварин не дозволяється протягом 7 днів після вживання
антгельмінтика. 
4.   Міді сульфат (мідний купорос) призначають в 1%-ному водному розчині
індивідуально. Дози: ягнятам — 15—80 мл, дорослим вівцям — 81 — 100 мл;
телятам 3—6міс. віку — 120—150 мл. При інтенсивному зараженні доцільно
призначити ягнятам через 2—5 год після введення міді сульфату проносне (1
кг глауберової солі на 2 лводи) в дозах 30—100 мл. 
Розчин мідного купоросу готують перед використанням на дистильованій
воді. До розчину мідного купоросу додають розчин соляної кислоти в
кількості 1—4 мл на 1 л антгельмінтика.
1.  Сульфен — призначають вівцям у дозі 0,085 г/кг живої маси
одноразово після 12—14-годинної голодної дієти.
2.  Оксид — застосовують вівцям індивідуально в дозі 0,2 г/кг маси на
2%-ному крохмальному клейстері груповим методом (з подрібненим
зерном).
3.  Вальбазен (альбендазол) має широкий спектр антгельмінтної дії, в т.ч.
— на монієзій. 2,5%-на суспензія вальбазену вводиться в ротову
порожнину в дозі 3 мл/10 кг маси тіла.

Перед дегельмінтизацією ягнят звечора відбивають від матерів і утримують в
окремому приміщенні. Біля нього обладнують розкіл. Розчинені
антгельмінтики і проносне вводять ягнятам через гумову трубку і лійку
(скляна або синтетична). Ягнят підпускають до вівцематок через 2—3 год
після дегельмінтизації. Дорослих тварин можна виганяти через 5 год після
дегельмінтизації.
Строки профілактичних (передімагінальних) дегельмінтизацій залежать від
виду збудника. Ефективність дегельмінтизацій перевіряють за допомогою
контрольного гельмінтокопрологічного обстеження тварин (вибірково) через
тиждень після лікування. 
Профілактика. В господарствах, неблагополучних щодо монієзіозу,
прикошарні ділянки, які використовуються для випасу, періодично
переорюють і засівають кормовими культурами, а телят переводять на
стійлове або стійло-вигульне утримання. Для випасу жуйних відводять
пасовищні ділянки, на яких протягом двох років не було дорослих тварин-
монієзіоносіїв. 
Якщо неможливо уникнути зараження тварин монієзіозом, проводять
профілактичні дегельмінтизації та хіміопрофілактику. 
Профілактичні (передімагінальні) дегельмінтизації овець проводять
триразово: перший раз — через 14—16 днів після вигону на пасовище. При
цілорічному пасовищному утриманні — через 25—30 днів після народження.
Другий раз проводять дегельмінтизацію через 15—20 днів після першої
дегельмінтизації, третій раз — через 25—30 днів після другої
дегельмінтизації. Наприкінці вересня одноразово дегельмінтизують ягнят
проти М.expanse, а через 30 днів після переведення тварин на стійлове
утримання — вводять антгельмінтик всьому поголів'ю.
Телят поточного року народження дегельмінтизують дворазово: перший раз
— через 35—40 днів після вигону на пасовище і повторно — через 35—40
днів після першої дегельмінтизації. Молодняк великої рогатої худоби
дегельмінтизують одноразово — через 35—40 днів після початку випасного
сезону. 
У пасовищний період здійснюють хіміопрофілактику монієзіозу, згодовуючи
жуйним з кормом солефенотіазиноміднокупоросову суміш (1 частина
мідного купоросу, 10 частин фенотіазину ветеринарного і 100 частин
кормової солі).
Дрепанідотеніоз гусей
1. Дрепанідотеніоз гусей. Крім гусей, хворіє дика водоплавна птиця. Збудник
— цестода Drepanidotenialanceolataз родиниHymenolepididae. 

Дрепанідотеніоз — сезонне захворювання гусенят 1—3-міс. віку з гострим
перебігом, ознаками розладу координації рухів та катарального запалення
кишечника, різкого відставання в рості та розвитку. В окремих господарствах
України у весняно-літній період року загибель гусенят сягає 20%. 
2. Будова збудника. D.lanceolata— велика цестода (11—23 см завдовжки;
0,3—1,2 мм завширшки), світло-жовтого чи білого кольору. На сколексі, крім
присосок, є 8 гачків. Ширина члеників у 20—30 разів перевищує їх довжину.
У гермафродитному членику є 3 сім'яники, розташовані по горизонтальній
пінії. Статеві отвори односторонні, цирус має великі шипи, зрілий членик
займав матка. Яйця овальної форми, світло-сірого кольору, зрілі — мають
онкосферу.
3. Цикл розвитку. Дрепанідотенія — біогельмінт. Вона розвивається за
участю дефінітивних (гусей) та проміжних (рачків-циклопів із роду Cyclopsта
діаптомусів роду Diaptomus) живителів.
Разом з екскрементами інвазованих гусей виділяються зрілі членики і яйця
дрепанідотеній. Членики у навколишньому середовищі руйнуються,
звільняючи яйця паразитів. Для подальшого розвитку яйця потрапляють у
воду, де їх заковтують проміжні живителі (частіше циклопи). Звільняється
онкосфера, яка мігрує в тіло рачка-циклопа, де через місяць при температурі
12—150С перетворюється в цистицеркоїд. Гуси зарахуються
дрепанідотеніозом при заковтуванні циклопів та діаптомусів, інвазованих
цистицеркоїдами цієї цестоди.
У кишечнику водоплавної птиці дрепанідотенії через 2—3 тижні досягають
статевозрілої стадії.
4. Епізоотологічні дані. Дрепанідотеніоз реєструють у всіх зонах України.
Джерело інвазії — хворі на дрепанідотеніоз гуси або качки, а також
гельмінтоносії. Фактором передавання є циклопи і діаптомуси, заражені
личинками (цистицеркоїдами) дрепанідотеній. Найбільш сприйнятливі до
дрепанідотеніозу гусенята віком від 2 тижнів до 4 міс. Рідко уражуються
каченята. Дорослі гуси бувають інвазовані дрепанідотеніями на 20—30% при
низькій інтенсивності інвазії, тому захворювання у них має субклінічний
перебіг. На півдні України гуси починають хворіти наприкінці травня, в
середній смузі — у червні. Ураження відбувається на мілких, добре
прогрітих і зарослих травою водоймах, на мілководних ділянках озер, ставів і
заводях річок, де багато циклопів. 
Дрібні циклопи живуть близько 6, а великі — близько 14 міс. Більшість
рачків-циклопів, інвазованих цистицеркоїдами дрепанідотеній та інших
гіменолепідід, в умовах України взимку гине, але частина їх (особливо на
півдні України) може перезимовувати і весною заражати молодняк.

Перші ознаки дрепанідотеніозу проявляються через 2—3 тижні з моменту
вигону на неблагополучні водоймища. Потім кількість хворої птиці швидко
збільшується і захворювання набуває ензоотичного характеру.
5. Патогенез. Дрепанідотенії чинять механічну, трофічну та токсичну дію на
організм гусей, що виражається у травмуванні слизової оболонки, іноді
закупорюванні і навіть розриві кишечника паразитами, нервових явищах та
схудненні птиці. Харчуючись за рахунок вмісту кишечника, дрепанідотенії
віднімають цим самим поживні речовини у гусенят. Продукти
життєдіяльності дрепанідотеній, всмоктуючись разом з продуктами
катарального запалення кишечника, проявляють токсичну дію на центральну
та вегетативну нервову систему гусей. Внаслідок цього порушується
кровообіг у мозкових оболонках, мозочку та продовгуватому мозку птиці,
розвиваються незворотні процеси дистрофічного характеру в клітинах
мозку. 
6. Клінічні ознаки при дрепанідотеніозі бувають різні. Вони залежать від
інтенсивності інвазії, умов годівлі, утримання і віку гусей. У хворих гусенят
виділяються рідкі фекалії з домішкою члеників цестод, помітне загальне
пригнічення, прогресують схуднення, відставання в рості та розвитку,
пониження апетиту, спрага. Основні симптоми порушення діяльності
нервової системи — хитка хода, присідання на хвіст під час руху,
викривлення шиї і закидання голови, плавальні рухи лапками, при лежанні на
спині або боці, іноді параліч ніг. Нервові розлади з'являються періодично і
тривають, як правило, 1—2 хв, потім проходять. Однак через 2—3 дні
нервові явища повторюються і гусенята гинуть. 
При невисокій інтенсивності інвазії і при регулярному підгодовуванні
гусенят концентратами та вітамінізованими кормами симптоми хвороби не
характерні. Відмічають схуднення, відставання в рості та розвитку. У
дорослих гусей перебіг дрепанідотеніозу, як правило, безсимптомний. 
7. Патологічні зміни. Трупи гусенят виснажені. Паренхіматозні органи в
стані жирової дистрофії. В просвіті тонкого кишечника знаходять десятки і
сотні дрепанідотеній. Слизові оболонки подекуди катарально запалені,
гіперемовані.
8. Діагноз. Прижиттєвий діагноз ставлять методами послідовного
промивання фекалій або діагностичної дегельмінтизації. Останню
використовують у тому випадку, коли цестоди не досягли статевої зрілості.
10—15 хворих гусенят дегельмінтизують ареколіном бромистоводневим у
лікувальній дозі. Уже через 20—30 хв починають виділятися гельмінти, якщо
вони були в кишечнику. Клінічні ознаки (нервові явища) та епізоотологічні
дані відіграють допоміжну роль.

Посмертний діагноз ставлять при виявленні у кишечнику дрепанідотеній.
Поодинокі екземпляри гельмінтів без характерних патологічних змін у
кишечнику не є причиною загибелі гусей. 
9. Лікування. Ефективні препарати при дрепанідотеніозі гусей — філіксан,
ареколін бромистоводневий, бітіонол (тіапагол), фенасал, препарати
фенбендазолу (панакур, фенбенат, фенкур, бровадазол та ін.). 
Філіксан — застосовують гусям у дозах 0,45 г/кг маси птиці методом
групового вільного згодовування в суміші з комбікормом (1:50); 0,4 г/кг —
при індивідуальному введенні (в болюсах). Витримується 12-годинна
голодна дієта, вода без обмежень,
Ареколін бромистоводневий — вводять гусям індивідуально у формі водного
розчину 1:1000 в дозах 1—2 мл на 1 кг маси за допомогою тонкої гумової
трубочки і скляної лійки (або шприца).
Фенасал застосовують гусям у дозах 0,2—0,3 г/кг в суміші з вологою
кормовою мішанкою одноразово.
Перед дегельмінтизацією гусей витримують протягом 12—16 год на голодній
дієті. Для приготування суміші антгельмінтика з кормом групову дозу
препарату старанно змішують з сухим комбікормом, розрахованим на
одноразову годівлю. 
Мікросал (лікарська форма фенасалу). Індивідуально призначають у дозі 0,4
г/кг маси (за ДР) одноразово або груповим методом за схемою
дегельмінтизації фена-салом. 
Бітіонол (тіапагол) призначають гусям у дозі 0,6 г/кг маси тіла груповим
методом (з комбікормом) два дні підряд після 16—18-годинної голодної
дієти в співвідношенні 1:30. 
Знежирена каша із насіння гарбуза — згодовують у дозі 30—50 г на голову.
Для виготовлення каші насіння розмелюють, борошно заливають водою і
кип'ятять протягом 1 год. Із каші знімають плівки жиру і згодовують
гусенятам.
Препарати фенбендазолу використовують для дегельмінтизації гусей
груповим методом. Доза — 40 мг/кг маси (за АДР), 180 мг/кг маси панакуру
грануляту. 
Профілактика. В господарствах, неблагополучних щодо дрепанідотеніозу
гусей, профілактичні заходи спрямовують на охорону птиці від ураження та
недопущення інвазування навколишнього середовища яйцями збудника. 

Основними профілактичними заходами є: вирощування гусенят до 4 міс. віку
на сухопутних вигулах; використання для гусей тільки проточних водойм,
ізольоване вирощування на водоймах гусей, які належать КСП або іншим
колективним підприємствам від стад птахів, що належить населенню.
Маточне поголів'я гусей дегельмінтизують два рази на рік: восени після
закінчення вигульного періоду і весною — за місяць до вигону на водойми.

bottom of page