План  лекції:

1. Визначення захворювання.
2. Характеристика збудника.
3. Цикл розвитку збудника.
4. Епізоотологічні дані захворювання.
5. Патогенез.
6. Клінічні ознаки хвороби.
7. Патологоанатомічні зміни.
8. Діагноз хвороби.
9. Лікування та профілактика хвороби.
Література: Л.5, с.120 - 124
Зміст лекції.
1. Аскаріоз (аскаридоз) свиней. 
Збудник аскаридозу — нематода Ascarissuumіз родини Ascaridae. Частіше
стате-возрілі і молоді аскариди паразитують у тонкому кишечнику, личинки
уражують пе-чінку, лімфатичну систему, легені тощо. Захворювання
реєструється у всіх регіонах України і завдає свинарству значних збитків
(відставання в рості та розвитку поросят, зниження м'ясної продуктивності,
перевитрати корму). Аскаридоз загострює і посилює перебіг інфекційних
хвороб.
Будова збудника. Самець 15—25 см завдовжки, має дві спікули. Самки —
20—25 см. Яйця середнього розміру (0,05—0,08 х 0,04—0,05 мм), овальної
форми, коричневого кольору з товстою горбистою оболонкою, виділяються в
навколишнє середовище незрілими. Життєвий цикл збудника. Самки
виділяють велику кількість яєць (весною до 200 тис. щодня). При
оптимальних умовах протягом 3—4 тижнів у яйцях розвиваються інвазійні
личинки. Свині зарахуються при поїданні інвазійних яєць з кормом і водою.
Із кишечника личинки здійснюють гепатопульмональну міграцію. Із легенів
личинки з харкотинням відкашлюються і заковтуються. За час міграції
личинки двічі линяють. Через 1,5—3 міс. досягають статевозрілої стадії і
паразитують до 4 — 10 міс. Личинки свинячої аскариди здатні мігрувати по
крові неспецифічних живи-телів, в т.ч. і людини. 
Епізоотологічні дані. Джерело інвазії — хворі на аскаридоз свині. Частіше
на ас-каридоз хворіють відлучені поросята та підсвинки 4—6-місячного віку.
Дорослі тва-рини, внаслідок набутого вікового імунітету, є гельмінтоносіями.

В середніх зонах України інвазія досягає свого апогею в жовтні-листопаді.
На півдні влітку відбувається зниження інвазії внаслідок масової загибелі
яєць гельмінтів від інсоляції та сухості. Нижче від 120С і вище за 380С яйця
не розвиваються. Фактори передавання інвазії — корм, вода, грунт, вим'я
свиноматок, які контаміновані інвазійними яйцями паразитів. У
приміщеннях, грунті, гною інвазійні яйця аскарид зберігаються більше року.
Поширенню аскаридозу сприяють антисанітарія приміщень, вигульних
майданчиків, дощові черви — резервуари живителі.
Патогенез. Личинки більш патогенні, ніж статевозрілі аскариди. Вони,
мігруючи, руйнують тканини, інокулюють патогенну мікрофлору. Продукти
обміну личинок сенсибілізують організм тварини. При значній інтенсивності
інвазії виникає стан імунодепресії, що характеризується дисбалансом
клітинних та гуморальних факторів імунної системи. Статевозрілі паразити
травмують кишечник, можуть призвести до закупорки його та жовчних ходів.
Продукти обміну викликають анемію, порушення обміну речовин, негативно
впливають на нервову систему. 
Клінічні ознаки. Розрізняють легеневу та кишкову форми хвороби, які
послідовно змінюють одна одну. Легенева форма спричиняється мігруючими
личинками аскарид. Початок захворювання характеризується пневмонією,
нервовими розладами. На шкірі, як наслідок алергії, можуть з'явитися
кропивниця, папули, висипи, через тиждень уражені місця покриваються
струпами. Кишкова форма викликається молодими і статевозрілими
гельмінтами. Захворювання переходить у хронічний перебіг і
характеризується розладами травлення, нервовими явищами, відставанням у
рості та розвитку. Тяжкий перебіг спостерігається при асоціативних
хворобах: аскаридоз, трихоцефальоз, езофагостомоз, стронгілоїдоз,
балантидіоз, сальмонельоз.
Патологічні зміни. Початкова стадія аскаридозу характеризується
пневмоніями, інтеретиціальним еозинофільним гепатитом. Знаходять велику
кількість личинок аскарид у легенях, печінці, лімфовузлах. Імагінальні
форми викликають ентерити. 
Діагноз. За життя ставлять на основі епізоотологічних, клінічних,
лабораторних (гельмінтоовоскопія флотаційними методами) та
патологоанатомічних досліджень (при необхідності свіжі шматочки
уражених легень досліджують на наявність личинок методом Бермана-
Орлова). 
Лікування. Основними заходами терапії є дегельмінтизації. Препарати
піперазину призначають поросятам до 4-місячного віку (масою до 50 кг) в
дозі 0,3 г/кг одноразово, Свиням, маса тіла яких перевищує 50 кг, препарати
призначають у разовій дозі 15 г/гол. дворазово протягом дня. Нілверм

застосовують свиням у дозі 7 мг/кг два дні підряд ранком. Препарат вводять
поросятам-сисунам підшкірно у формі 10%-ного розчину у дозі 1 мл/10 кг.
1%-ні премікси нілверму згодовують 5 днів у дозі 10 г/1 т концентрованого
корму. Левомізол 7,5%-ний у дозі 1 мл/10 кг вводять підшкірно (виснаженим
поросятам та тваринам до 10 кг препарат не застосовують). Препарати
фенбендазолу дають у дозі 15 мг АДР/кг два рази на день. Фебантел (ринтал)
призначають у суміші з кормом у дозі 5 мг АДР/кг. Мебенвет гранулят 10%-
ний згодовують з кормом у дозі 2 г/10 кг. Морантел тартрат — одноразово в
дозі 0,1 г/кг: при низькій інтенсивності інвазії — два дні підряд, при високій
— три дні підряд. Пірантел застосовують перорально у дозі 8—10 мг/кг.
Плануючи проведення протиаскаридозних заходів, слід пам'ятати, що
більшість антгельмінтиків, як і гельмінти, є активними імунодепресантами,
Дослідження свідчать про те, що найбільш виражена імуносупресивна дія
гельмінтоцидів на організм інвазованих поросят до 1,5—2-місячного, віку.
Для зниження ступеня інвазування, супер- та реінвазування поросятам до
2—3-місячного віку вводять внутрішньом'язово імуностимулюючі
препарати: поліоксидоній (10 мкг/кг, 2 рази на день), мебікар (20 мг/кг, 5 днів
підряд), градекс (10 мкг/кг, 2 рази, через день), вегетан (10 мкг/кг, 2 рази, з
інтервалом 1 день), левомізол (2,5 мг/кг, 5 днів підряд).
Антгельмінтиками з вираженою імуносупресивною дією є солі піперазину,
пірантел, препарати мебендазолу та авермектинів. Такі антгельмінтики
молодняку свиней доцільно вводити в комплексі з імуностимулюючими
засобами.
Профілактика. В неблагополучних господарствах щодо аскаридозу свиней
прово-дять заходи залежно від спеціалізації і системи ведення свинарства.
Головну увагу приділяють знезараженню гною, приміщень і обладнання,
карантинуванню свиней, що надходять у господарство, проведенню
спеціальних заходів, а також повноцінній годівлі та створенню належних
умов утримання свиней. 
У репродуктивних, племінних і репродуктивно-відгодівельних господарствах
у пер-ший період супйросності, перед переведенням у літні табори і восени,
перед початком стійлового утримання, дегельмінтизують усіх свиноматок,
кнурів — восени і весною. Ефективність таких дегельмінтизацій оцінюють за
результатами копрологічних досліджень.
У відгодівельних господарствах дегельмінтизацію проводять у період
профілактич-ного карантинування після гельмінтокопрологічних досліджень.
Після звільнення приміщень вони підлягають дезинвазії.
Дезінвазію свинарників-маточників проводять перед кожним туром опоросів,
при-міщення для молодняка та відгодівельні блоки — перед розміщенням
чергової партії тварин. Як дезинвазійні засоби застосовують: гарячий

(70—80°С) розчин однох-лористого йоду 1%-ної концентрації, 4—5%-ний
розчин натрію гідроксилу, 3%-ний розчин карбатіону, 5%-ну емульсію
ксилонафту із розрахунку 1 л препарату на 1 м2 оброблюваної площі.
2. Параскаридоз коней   
Параскаридоз — захворювання родини конячих (коней, ослів, мулів), яке
виклика-ється нематодою Parascahseguorumз родини Ascaridae. Параскариди
паразитують у тонкому кишечнику, а личинки мігрують в організмі
гепатопульмональним шляхом.
Будова збудника. Веретеноподібна нематода білого кольору, Самці
досягають 28 см, мають загнутий хвіст, дві рівні спікули. Самки — до 40 см.
Яйця великі (0,09— 0,1 мм в діаметрі), круглі, вкриті товстою гладенькою
оболонкою коричневого кольору, незрілі. 
Життєвий цикл збудника. Геогельмінти. При оптимальних умовах
навколишнього середовища яйця досягають інвазійної стадії через 1—2
тижні. Коні заражуються параскаридозом при проковтуванні інвазійних яєць
з кормом та водою. Личинки по кров'яному руслу потрапляють у легені. За
час міграції вони двічі линяють. Личинки відкашлюються і заковтуються, в
тонкому кишечнику через 1,5—2,5 міс. виростають до статевозрілої стадії і
паразитують до одного року і більше . 
Епізоотологічні дані. Параскаридоз реєструється повсюдно. Хворіють
переважно лошата поточного року народження, які заражуються при ссанні
забрудненого ви-мені матки яйцями гельмінта, поїданні корму з підлоги.
Інвазія досягає піку в осінньо-зимовий період, після чого поступово
знижується. Вологість калу нижче за 25% і відносна вологість повітря нижче
від 75% сприяє загибелі яєць паразитів від висихання.
Патогенез. Провідну роль у патогенезі параскаридозу відіграє антигенна,
токсична та механічна дія мігруючих личинок, що ускладнюється
інокуляцією патогенної мікрофлори. При ларвальному параскаридозі у лошат
виявляється пронос, брон-хопневмонія. Імагінальний параскаридоз у коней
характеризується прогресивним виснаженням, кольками, пізньою линькою,
змінами крові. 
Патологоанатомічні зміни. У легенях знаходять запалення, крововиливи та
личинки параскарид; у печінці та лімфовузлах — паразитарні вузлики: в
тонкому кишечнику — ентерити (від катарального до геморагічного) і
статевозрілих параскарид. 
Діагноз. Прижиттєва діагностика грунтується на дослідженні калу за
методом Фюллеборна. Доцільна діагностична дегельмінтизація. Посмертно

виявляють ста-тевозрілих параскарид у кишечнику та личинок паразитів у
легенях. 
Лікування. Солі піперазину призначають індивідуально або груповим
методом (10—15 коней) два дні підряд у кормовій суміші після 7—10-
годинної голодної дієти без наступного призначення проносних (на голову):
лошатам до 8 міс. — 8—10 г, від 10 до 12 міс. — 11 — 12 г, молодняку до 2
років — 18—20 г, дорослим коням — 21—25 г. Разова доза на курс
дегельмінтизації не повинна перевищувати 0,1 г/кг маси тіла. При груповій
дегельмінтизації корм з препаратом розкладають купками по 1 кг на відстані
30 см одна від одної. З концентрованими кормами згодовують: фебантел
(ринтал) у дозі 0,006 г/кг маси тіла (за АДР), фенбендазол (панакур) —
молодняку від 6 міс. до 4 років - 0,015г/кг, старше від 4 років — 0,01 г/кг (за
АДР) дноразово; албендазол — 0,0075 г/кг (за АДР), тетрамізол гранулят
20%-ний — 0,05 г/кг; морантел тартрат — 0,08 г/кг.
Профілактика. Один раз на квартал проводять гельмінтокопрологічні
обстеження. Лошат поточного року народження дегельмінтизують у серпні, а
потім після відлучення; молодняк 1—3 років та дорослих — перший раз у
березні-квітні, другий — у жовтні-листопаді. Рекомендується
хіміопрофілактика під час випасання коней. Для випасання кобил із
лошатами виділяють культурні пасовища або ділянки, на яких протягом
одного сезону не випасали молодняк дворічного віку. За кожною твариною
закріплюють окремий станок. Звертається увага на додержання
зоогігієнічних умов утримання та годівлі коней та знезараження гною і
приміщень після дегельмінтизації.