План  лекції

1. Визначення захворювання.
2. Характеристика збудника.
3. Цикл розвитку збудника.
4. Епізоотологічні дані захворювання.
5. Патогенез.
6. Клінічні ознаки хвороби.
7. Діагноз хвороби.
8. Лікування та профілактика хвороби.
Література: Л.5, с.209 - 217
Зміст лекції.
Саркоптоїдози — хвороби тварин, що спричиняються акариформними
кліщами з надродини Sarcoptoidea. Остання, як зазначалось вище, включає
дві
родини: Sarcoptidae(роди Sarcoptesта Notoedres) і Psoroptidae(роди Psoroptes,
Chorioptesі Otodectes). Ось тому за родовою належністю збудника
діагностують захворювання саркопгоз, нотоедроз, псороптоз, хоріоптоз та
отодектоз.
1. Саркоптоз тварин. 
Саркоптози спричиняються саркоптозними (зудневими) кліщами з
роду Sarcoptes. У домашніх тварин паразитують зудні таких
видів: Sarcoptessuis— у свиней. S.egui — у коней, S.caprae — у кіз, S.canis— у
собак та інші.
Морфологія збудників. Саркоптозні кліщі мають кулясте тіло завдовжки
0,25—0,5 мм. Ротовий апарат гризучого типу, підковоподібний. Дві передні
пари кінцівок товсті і виступають за край тіла. Дві задні пари ніг короткі. У
самок на перших двох парах кінцівок, а у самців на першій, другій і четвертій
парі є присоски . 
Біологія розвитку збудника. Зудневі кліщі — внутрішньошкірні паразити.
Вони прогризають ходи в субепідермальному шарі шкіри . Тут самки
відкладають яйця. Внаслідок росту шкіри господаря субєпідермальний шар
переходить в епідермальний, Таким чином, личинки, а потім німфи
поступово переміщуються на шкіру. Самці спарюються з німфою II стадії
розвитку. Остання переходить на нові ділянки шкіри або на іншу тварину і
тут відкладає яйця вже після перетворення в самку. 

Одна генерація зуднів розвивається за 2—3 тижні. В навколишньому
середовищі вони виживають не більше як 2 тижні. При переході на
специфічного живителя саркоптеси можуть спричиняти псевдокоросту. 
Епізоотологія. Зараз в Україні найчастіше саркоптозом уражуються свині,
рідше кози та лисиці. Переважно джерелом інвазії є хворі тварини.
Навколишнє середовище  може бути резервуаром збудника тільки при
сприятливих умовах для нього. 
Патогенез. Зудні механічно порушують цілісність епідермісу, подразнюють
нервові закінчення і капіляри шкіри продуктами свого метаболізму. Це
спричинює утворення в товщі шкіри дрібних вузликів та міхурців. При
розчісуванні вони лопаються, лімфа, що витікає з них, висихає і
перетворюється в"кірочки. Лімфа також склеює волосся в пучки, внаслідок
чого прискорюється облисіння. При лопанні вузликів та міхурців
утворюються виразочки. Вони, а також розчоси, зсадни та епітеліальні ходи
легко інфікуються. Мікроорганізми посилюють запальний процес, який
поширюється також на потові та сальні залози шкіри. Внаслідок цього
живлення волосся порушується, шерсть випадає.
На таких ділянках відмічається гіперкера-тоз. Шкіра стає менш еластичною,
збирається в складки. Останні покриті кірочками, під якими здебільшого
збирається гнійний ексудат. Внаслідок порушення теп-лорегуляторної
функції шкіри хворі на саркоптоз тварини легко простуджуються. 
Симптоми. Інкубаційний період 1—2 тижні. Перебіг хвороби у поросят
переважно гострий та підгострий, у підсвинків — хронічний, у дорослих
свиней — субклінічний. Основна клінічна ознака — сверблячка уражених
ділянок шкіри. Спочатку уражується шкіра вушних раковин, потім — повік,
щік. Пізніше патологічний процес поширюється на інші ділянки тіла.
Частіше це вим'я у свиноматок та мошонка і препуцій у хряків. Улюблені
місця паразитування саркоптесів у кіз — голова і бічні ділянки тулуба, у
великої рогатої худоби і коней — голова і шия, у собак — голова, корінь
хвоста і препуцій.
Діагноз. Ставиться за епізоотологічними та клінічними даними, а також при
вияв-ленні зуднів у зіскрібках з шкіри. Останні роблять скальпелем до появи
сукроватиці в центрі ураженої ділянки в декількох місцях. Матеріал
вміщують у керосин або 10%-ний луг, а потім досліджують під мікроскопом. 
2. Псороптоз тварин. 
Псороптоз спричиняється кліщами-нашкірниками з
роду Psoroptesродини PsoroptidaeНа тваринах паразитують види
псороптесів: Psoroptesbovis— на вівцях, P.bovis— на великій рогатій

худобі, Р.едиі — на конях, Р.сипісиІІ — на кролях. Особливо великої шкоди
це захворювання може завдавати тонкорунному вівчарству. 
Морфологія збудника. Тіло овальної форми, завдовжки до 0,8 мм. Хоботок
ви-довжений, колючо-сисного типу, ним паразит проколює епідерміс і
смокче лімфу. У самок є присоски на довгих сегментованих стерженьках на
першій, другій і четвертій парах кінцівок; на третій парі — дві щетинки. У
самців присоски розміщенітак, як у самок, за винятком того, що на четвер-тій
парі ніг вони рудиментовані. У самців також добре розвинені олістомальні
лопаті і є два присоска на задній частині тіла . 
Біологія розвитку збудника. Нашкірники адаптовані до паразитування на
шкірі, переважно на її ділянках, вкритих довгим волоссям, а також у вушних
раковинах. Розмножуються псороптеси тільки на тілі живителя, в
навколишньому середовищі виживають тільки короткий час. У своєму
розвитку проходять фази яйця, личинки, протонімфи, телеонімфи та імаго.
Самці розвиваються від яйця до статевої зрілості за 14—16 діб, самки — за
18—20. Личинка розвивається в середньому за 3—6 днів, німфа — за 6-11,
імаго — за 2— З дні. Самці спарюються з другою німфою (телеонімфою), яка
запліднюється тільки після метаморфозу її в самку. При оптималь-них
умовах (високій вологості пришкірного повітря і відповідній температурі)
пара нашкірників за рік дає багатомільйонне потомство. 
Епізоотологія. Тварини уражуються при контакті з хворими, а також через
підстилку приміщень, предмети догляду, кущі на пасовищах тощо. Для
псороптозу характерна сезонність. Це зумовлене тим, що в осінньо-зимовий
період внаслідок підвищеної вологості, інколи неповноцінної годівлі
дпостерігається інтенсивне розмноження кліщів. До мінімуму знижується
інтенсивність псороптозної інвазії у овець після стрижки.
При високій вологості у овець протягом року може розвинутись 9—10
поколінь нашкірників: 4 — взимку, 2 — навесні, 1 — влітку, 2—3 — восени, 
Тварини з низькою резистентністю організму уражуються частіше. 
Патогенез. Псороптеси, подразнюючи шкірні рецептори, спричиняють
свербляч-ку. Такі ділянки шкіри тварини розчісують, гризуть, при цьому
виникають пошкодження шкіри, зволоження шерсті слиною. Це сприяє
розмноженню паразитів. Дерматити, що виникають внаслідок травмування,
ускладнюються із-за токсичного впливу слини кліщів, яка потрапляє в ранки
при проколюванні шкіри паразитами. З ранок витікає також лімфа, яка з
часом загусає, висихає до кірочок, що щільно покривають уражені ділянки
шкіри. До складу таких кірок входять клітини відмерлого епідермісу, різний
бруд, виділення шкірних залоз. Запальний процес ще біль-ше ускладнюється
не тільки продуктами метаболізму кліщів, а й гнійною мікрофлорою,
функціональний стан шкіри порушується. Продукти лізису загиблих кліщів,

розпаду тканин шкіри, токсини кліщів та мікробів всмоктуються в кров,
патогенно діють на центральну нервову і ретикуло-ендотеліальну системи,
механізми імуно-біологічного захисту.
Симптоми. У овець псороптоз має гострий, підгострий, хронічний і
субклінічний перебіг, у великої рогатої хвороби та коней — переважний
хронічний, у кролів — вушна форма псороптозу.
Гострий та підгострий перебіг хвороби спостерігається в холодний період
року, за несприятливих умов утримання та годівлі. 
У овець при псороптозі спостерігається свербіж, що посилюється вночі,
особливо при утриманні тварин у тісних приміщеннях. Частіше уражуються
ділянки попереку спини, тобто ті місця, де найгустіша вовна. 
У великої рогатої худоби часто уражуються ділянки шкіри на холці, шиї, біля
коре-ня хвоста. При сильному ураженні характерна складчастість шкіри
внаслідок втрати її еластичності. 
Хвороба може мати перебіг за типом мокнучої екземи. У хворих
порушується об-мін речовин, з сечею виділяється значна кількість білка.
Еозинофілія досягає 37%.
На псороптоз частіше хворіють дорослі кролі. При тяжкому перебігу
спостерігають наявність кірок у вушних раковинах, виділення з вух
смердючого ексудату, болісність вух. Переважно хвороба ускладнюється
запаленням середнього та внутрішнього вуха, іноді мозкових оболонок. У
випадку останнього кролик гине. 
Діагноз. Ставлять на основі епізоотологічних та клінічних досліджень. У
сумнівних випадках необхідні лабораторні дослідження зскрібів, відібраних
на межі уражених та здорових ділянок шкіри, із свіжих, ще неущільнених
місць.
Досліджувати можна також пришкірну частину шерсті. Кірки пом'якшують
10%-ним розчином їдкого лугу або гасом 5—10 хв. Потім продивляються під
мікроскопом при малому збільшенні в затемненому полі зору або під лупою.
При цьому виявляють кліщів, частини їх тіла і яйця. Свіжий матеріал можна
підігрівати до 25—30°С і продивлятись на чорному фоні — псороптеси
мають вигляд білих рухомих крапок.
3. Хоріоптоз 
Хоріоптоз — захворювання, що спричиняється кліщами з роду Chorioptes—
Акіро-їдами, які живляться відмерлими клітинами епідермісу. На великій

рогатій худобі паразитують Chorioptesbovis, на конях — Ch.egui, на козах
—Ch.caprae, на вівцях — Ch.ovis. 
Морфологія збудника. У шкіроїдів тіло овальне, 0,3—0,5 мм завдовжки,
ротовий апарат гризучого типу, має вигляд тупого конуса. У самок присоски
на першій, другій і четвертій парах кінцівок, сидять на коротких
несегментованих стерженьках. У самців присоски є на всіх кінцівках . 
Біологія розвитку збудника недостатньо вивчена. Передбачається, що вона
ана-логічна такій у нашкірників. 
Епізоотологія. Хвороба зустрічається переважно взимку, частіше хворіють
тонко-рунні вівці, особливо там, де не проводяться профілактичні
протикоростяні заходи. 
Джерело збудника — хворі тварини. Дорослі тварини більш сприйнятливі до
хоріоптозу, ніж молодняк. 
Патогенез та симптоми. Шкіроїди живляться кліти-нами шкіри, що
відшарувались. Внаслідок подразнення шкіри кліщами епітелій злущується,
порушується утворення епітеліального шару і настає посилений ріст
епідермальних клітин. Патологія, що спричиняється кліщами-шкірощами,
схожа у всіх ви-дів тварин, але локалізація хоріоптозного процесу має свої
видові особливості.
У овець уражуються спочатку задні кінцівки. Захво-рювання
супроводжується злущенням епідермісу, ут-воренням кірок, сверблячкою в
ділянці путових суглобів.
У кіз уражується шкіра кінцівок, а при тривалому перебігу хоріоптозу процес
поширюється на ділянку лопаток. Спостерігаються сильна сверблячка,
злуидення епідермісу та випадіння шерсті. 
У великої рогатої худоби уражуються шкіра кінцівок та корінь хвоста. 
Хоріоптоз коней характеризується тим, що шкіроїди паразитують спочатку
на ногах та в ділянці щіток.Сверблячка особливо інтенсивна вночі. Хворі
коні при цьому часто переступають ногами, намагаються дістати місця, що
сверблять, зубами. 
Діагноз на хоріоптоз ставлять за клінічними ознаками і підтверджують його
резуль-татами мікроскопічних досліджень зіскрібків, взятих з центру
ураженої ділянки. 
При комплектуванні ферми свинями з інших господарств обов'язковим є
дослідження на саркоптоз. При виявленні хворих вся партія тварин

обробляється акарицидами. Ефективність такої обробки контролюється
клінічними та лабораторними дослідженнями. 
Овець при коростяних захворюваннях купають через 3—5 днів після
стрижки. Перед купанням тварин витримують 10 год на голодній дієті, а за
1—2 годдо початку купання їх обов'язково напоюють. Для перевірки на
шкідливість емульсії акарициду спочатку купають 5—10 малоцінних овець,
потім ще 20—30 тварин. Після цього вичікують 1—2 год перед масовим
купанням. Через ванну слід пропускати також і чабанських собак. На початку
і в кінці ванни овець занурюють рогачами в рідину з головою на 1—2 с.
Тривалість купання 30—60 с. Після виходу овець з ванни їх тримають на
майданчику 10—15 хв для стікання акарициду. У холодну погоду овець
утримують до повного висихання у кошарі, що добре вентилюється. 
Середня норма витрати розчину чи емульсії під час купання овець — 3 л на
стрижену і 5 л — на нестрижену тварину.
Кітних вівцематок і ягнят до 3-місячного віку купають у ручних ваннах.
Ягнят допускають до вівцематок лише після обсихання останніх.
Для купання овець та кіз застосовують: гексалін 0,03%-ний, 0,03%-ний
гексаталп, 0,05%-ний неоцидол, 0,25%-ний ціодрин, ТАП-85, 0,15%-ний
дурсбан, 0,03%-нийактивований креолін, 0,03%-ний збагачений ГХЦГ,
педикс-50 0,25%-ний, 0,25%-ний ветиол, дикрезил, мило К. Аерозольна
обробка овець та кіз проводиться ціодрин-аерозолем (15 г/гол.), а
внутрішньом'язові ін'єкції івомеку в дозі 1 мл на 50 кг маси тіла. Дрібну
рогату худобу купають з профілактичною метою одноразово, а з лікувальною
— дворазово — з інтервалом 10—15 днів. Не слід купати овець та кіз в
дощову, жарку та холодну погоду.
При псороптозі та хоріоптозі великої рогатої худоби ефективним та
нешкідливим препаратом для лікування та хіміопрофілактики є колоїдна
сірка. її застосовують у вигляді 2%-ної суспензії дворазово, через 8—12 днів.
Використовують також акрекс (ізофен) у вигляді 0,1%-ної водної суспензії:
2—3 л/гол одноразово. Тиктак (амїтраз) застосовують у вигляді 0,025%-ної
водної емульсії. Акарицидами обробляють весь табун при наявності хоча б
однієї хворої тварини, Ефективність лікування підвищується, якщо за 2—3
дні до застосування акарициду в шкірний покрив втирати риб'ячий жир або
5%-ну емульсію мила, а потім змочити теплою водою з милом.
У холодний період року рекомендується застосовувати дворазову обробку
дустом колоїдної сірки, а також препарати в аерозольних упаковках:
акродекс, псороптол, дєрматозоль, ціодрин (60—80 г/гол.). 

Табун великої рогатої худоби вважають здоровим, якщо протягом
наступного зимо-вого сезону не спостерігалось випадків коростяних
захворювань. З метою профілактики тварин випасають ізольовано від
поголів'я інших господарів, а нових тварин допускають у табун тільки після
попереднього карантинування. 
Обробку шкірного покриву коней, уражених саркоптозом, хоріоптозом або
псороп-тозом, також перед призначенням акарицидів починають з обмивання
уражених ділянок шкіри теплою мильною водою (3—5%), зольним лугом,
0,2%-ним розчином каустичної соди або ОП-7. В шкіру втирають теплу
емульсію креоліну (3%), лізолу (2%), обприскують чи втирають емульсії
препаратів гексахлорану (0,025—0,03% га-ма-ізомеру) мила К (5%), СК-9
(3—4%). Такі обробки повторюють через 7—10 днів з лікувальною метою, а
при профілактичній — достатньо одноразової. Після зимової обробки
дуетами акарицидів весною коней обробляють 3%-ною суспензією ко-лоїдної
сірки (2—3 рази з інтервалом 6—7 днів).
Приміщення, збруя, предмети догляду підлягають дезакаризаційній обробці
разом з кіньми. Табун вважають благо-получним щодо коростяних
захворювань, якщо в наступний зимовий період захво-рювання не
повториться. 
Хворих на псороптоз кролів лікують аерозолями ціодрину (2—3 г/гол.),
псороптолу (3—5 г/гол.), дикрезилу (2—3 г/гол.). 
Для лікування м'ясоїдних при отодектозі застосовують суміш 5%-ної емульсії
гек-сахлорану на рідких мінеральних маслах, масляні емульсії гексаліну або
гексаталпу з вмістом 0,03% гама-ізомеру. Ефективна також 5%-на масляна
суспензія гордону і 40%-на масляна суспензія фенотіазину. В кожне вухо
вводять 1 —1,5 мл препарату два рази з інтервалом 7—10 днів з подальшим
масажем вушної раковини. Ефективними також є обробки препаратами з
аерозольних балонів: акродекс, псороптол, дєрматозоль, ціодрин.
Обов'язково разом з обробкою тварин проводять дезакаризацію приміщень. 
Як і для профілактики інших саркоптоїдозів, для запобігання отодектозу
надзвичай-но велике значення мають карантинні заходи. В звірогосподарства
не допускаються собаки та коти.
Для зниження саркоптоїдних кліщів у навколишньому середовищі проводять
такі за-ходи. Враховуючи те, що свербунові кліщі зберігають життєздатність
поза тілом тва-рини близько одного місяця, а нашкірники та шкіроїди — не
більше двох місяців, проводять біологічне знезараження приміщень від
збудників саркоптоїдозів шляхом виведення з приміщень тварин на вказані
вище строки. Предмети догляду та збрую знезаражують 5% емульсією
креоліну, а шкірні елементи змазують дьогтем. Залізні предмети обпалюють.
Гній знезаражують біотермічно. Приміщення дезинвазують гарячими

розчинами та емульсіями названих вище акарицидів, білять вапном. Неб-
лагополучні ділянки пасовищ звільняють від тварин на два місяці. Одяг
обслуговуючого персоналу кип'ятять або дезакаризують у параформалінових
камерах.