top of page

План  лекції:

1. Визначення захворювання.
2. Характеристика збудника.
3. Цикл розвитку збудника.
4. Епізоотологічні дані захворювання.
5. Патогенез.
6. Клінічні ознаки хвороби.
7. Патологоанатомічні зміни.
8. Діагноз хвороби.
9. Лікування та профілактика хвороби.
Література: 146 - 150
Зміст лекції.
1.Збудники стронгілідозів коней — нематоди із родин Strongylidae. Із 90
видів гельмінтів, зареєстрованих у коней, 62 — стронгіліди. їх віднесено до
21 роду підродини Strongylidaeі Cyatosthominae (Thchonematinae). 
Найбільш патогенними для коней є представники підродини
стронгілідDelafondiavulgaris, Alfortiaedentatus, Strongylusequinus.
У статевозрілій стадії стронгіліди паразитують у товстих кишках, а в
личинковій стадії — у різних органах залежно від належності до того чи
іншого виду. Більшість стронгілід — гематофаги. Захворювання поширене по
всіх зонах України. 
2. Будова збудників. S.equinusзавдовжки 25—50 мм, має бокалоподібну
ротову кап-сулу із 4 гострокінцевими зубами (два довгих і два
коротких); A.edentatus— 23—40 мм завдовжки, ротова капсула чашоподібної
форми, без зубів; D.vulgaris— 14—24 мм, в ротовій капсулі два вушковидних
відростки.
Трихонематиди — дрібні стронгіляти, досягають розмірів 13—15 мм, мають
розвинену ротову капсулу.
Самці стронгілят мають розвинену статеву бурсу. Яйця стронгілід середнього
розміру (0,07—0,09 х 0,04—0,05 мм), овальної форми, сірого кольору, мають
тонку двоконтурну оболонку, виділяються на стадії кількох куль дроблення
(стронгілідного типу).

3. Життєвий цикл збудників. У навколишньому середовищі при оптимальній
температурі (20—260С) в яйцях швидко формуються личинки, які лишають
яйцеві оболонки (личинки І стадії). Протягом 1—2 тижнів вони двічі
линяють і стають інвазійними (личинками III стадії). Ці личинки здатні до
вертикальної міграції на рослинах, особливо у вологу погоду та по росі, що
сприяє поїданню їх кіньми. 
Личинки III стадії деляфондій потрапляють в артеріальні судини кишечника і
по інтимі рухаються до брижових артерій, де зупиняються, утворюють
тромби і аневризми. Протягом 6—7 міс. личинки ростуть, двічі линяють,
після чого пасивно за-носяться кров'ю в стінку кишечника (личинки V
стадії), де затримуються 3—4 тижні, виселяються в просвіт кишечника і
швидко досягають статевозрілої стадії. Личинки III стадії альфортій
потрапляють до серозної оболонки кишки, рухаються до кореня брижі і під
перистальтичним листком очеревини, потрапляють у ділянку пупка,
несправжніх ребер, малого тазу. Протягом 5—6 міс. вони ростуть, двічі
линяють, досягаючи до 4 см (личинки V стадії) і повертаються до кишечника,
де досягають статевозрілої стадії. 
Личинки III стадії стронгілів потрапляють у підшлункову залозу, де
паразитують 6— 7 міс. 
Інвазійні личинки трихонематид занурюються у товщу слизової оболонки
товстих кишок, де навколо них формуються сполучнотканинні капсули.
Протягом 1,5—2 міс. личинки ростуть, двічі линяють, досягаючи V стадії.
Потім виходять у просвіт кишечника і досягають статевозрілої стадії .
Статевозрілі стронгіляти паразитують у кишечнику до одного року. 
4. Епізоотологічні дані. Джерело інвазії — хворі коні та гельмінтоносії.
Зараження відбувається в стайнях, особливо при порушенні зоогігієнічних
умов утримання та годівлі, та на пасовищі. 
5. Патогенез. Мігруючі личинки стронгілят травмують тканини, інокулюють
патогенну мікрофлору. Від всмоктування продуктів розпаду загиблих
личинок, продуктів обміну речовин паразитів виникають алергічні реакції.
Личинки альфортій викликають перитоніт, стронгілів — панкреатит,
деляфондій — тромбоемболічні кольки. Па-разитування в стінці кишок
трихонематид призводить до стійких порушень функції равлення.
Статевозрілі странгіляти травмують слизову оболонку кишечника,
викликають тривалі кровотечі, відкривають ворота інфекції. 
6. Клінічні ознаки при стронгілятозах у коней різноманітні і залежать від
домінуючого збудника, інтенсивності інвазії, віку тварин та природної
резистентності. Яскраві симптоми і бурхливий перебіг виявляються при
деляфондіозі — тромбоемболічні кольки. У весняно-літній період у лошат

часто реєструють перитоніт альфортіозної етіології. Личинки трихонематид
викликають порушення функції товстого кишечника (часто пронос з
домішками крові і слизу), виснаження, кольки, зниження працездатності,
зростаючу анемію, зміни крові.
7. Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів коней у товстому
кишечнику виявляють катаральне, а іноді — фібринозне або геморагічне
запалення слизової оболонки та наявність великої кількості стронгілят.
Слизова оболонка усипана трихонематидозними вузликами ("макові
кишки"). Виявляють перитоніт, аневризми брижових артерій. 
8. Діагноз. При дослідженні калу за методом Фюллеборна ставлять груповий
діагноз на стронгілятози (яйця стронгілідного типу). Враховують
епізоотологічні дані та симптоми захворювання. Посмертно діагностують
окремі захворювання странгілятозами на основі морфології виявлених
стронгілят та характерних патологоанатомічних змін.
9. Лікування. При стронгілятозах і трихонематидозах коней ефективні
антгельмінтики: фенбендазол (панакур, фенкур), фебантел (ринтал), мебенвет
гранулят 10%-ний, тетрамізол гранулят 20%-ний, албендазол, пірантел, які
застосовують, як і при параскаридозі.
Фенотіазин згодовують одноразово у дозах: лошатам від 3 до 12 місяців —
5—10 г, молодняку 1—2 років — 11—20, молодняку 2—3 років — 21—30 і
коням понад 3 роки — 31—40 г (не більше як 0,1 г/кг маси тіла). При
табунному утриманні фенотіазин призначають груповим методом два дні
підряд у разових дозах: лошатам 3—12-місячного віку — 5—10 г, 1—3-
річному молодняку — 5—20 і дорослим коням — 25 г. Не дозволяється
застосовувати фенотіазин коням у зимовий і ранньовесняний період до
випасання на зеленій траві, жеребним кобилам у другій половині вагітності,
виснаженим тваринам, при запорах, хворобах печінки та нирок. Солі
піперазину застосовують при дегельмінтизації лошат поточного року
народження і старших вікових груп при наявності у них асоціації
параскаридозностронгілятозної інвазії.
Профілактика. Загальні профілактичні заходи при стронгілятозах і
трихонематидозах такі самі, як при параскаридозі. 
Профілактичні дегельмінтизації коней проводять два рази на рік: навесні
(через два тижні після початку випасання) і влітку (через 2 міс. після
першого призначення фенотіазину). Рекомендується проводити
щоквартально копрологічне обстеження коней на наявність гельмінтозів. Для
хіміопрофілактики стронгілятозів доцільно щоденно згодовувати коням
досхочу фенотіазиносольову суміш (1:10) протягом теплого періоду року.
Eзофагостомоз

Збудники езофагостомозів — нематоди із
родини Trichonematidae: Oesophagostomumdentatum— паразитує у
свиней, О.radiatum— у великої рогатої худоби, О. columbianum—
та О. venulosum— частіше у овець і кіз. Статевозрілі езофагостоми
паразитують у просвіті товстих кишок, личинки — у товщі слизової
оболонки товстого кишечника. Захворювання поширене повсюдно, особливо
езофагостомоз свиней. 
Будова збудника. Езофагостоми — товсті нематоди, білого кольору, до 2 см
зав-довжки. На передній частині тіла мають кутикулярну везикулу. Ротова
капсула маленька, зуби відсутні. У самців розвинена хвостова бурса, мають
дві спікули. Яйця езофагостом стронгілідного типу (0,06—0,08 х 0,03—0,04
мм), незрілі.
Життєвий цикл збудника. Геогельмінти. У навколишньому середовищі
при тем-пературі 14—310С в яйцях формуються личинки І стадії, вони
виходять з яєць, ростуть, двічі линяють протягом 1—1,5 тижня і стають
інвазійними (личинки Ш стадії). Зараження тварин відбувається при
заковтуванні інвазійних личинок з кормом та водою. В товстому кишечнику
личинки занурюються в товщу слизової оболонки, ін-капсулюються,
утворюючи вузлики (за винятком О. venulosum), де протягом 2—3 тижнів
розвиваються, двічі линяють, проходять у просвіт кишечника (личинки V
стадії) і через 2—3 тижні досягають статевозрілої стадії; паразитують
езофагостоми 6-10 міс.
Епізоотологічні дані. Личинки езофагостом добре зберігаються у
навколишньому середовищі (свинарниках до 2 міс, воді — до року, у сечі
швидко гинуть). З віком екстенсивність і інтенсивність інвазії зростають.
Жуйні заражуються езофагостомозом переважно на пасовищі. Сезонна
динаміка езофагостомозів залежить від географічної зони. Ягнята до 3-
місячного віку на езофагостомоз не хворіють. 
Патогенез. Найбільш патогенно впливають на організм личинки (механічна,
іноку-ляторна, алергічна і токсична дія). При імагінальній стадії
езофагостомозу спосте-рігають інтоксикацію, яка супроводжується
прогресуючим виснаженням, розладами функції органів травлення.
Клінічні ознаки. Розрізняють два періоди захворювання: ларвальний —
паразиту-вання личинок у слизовій оболонці кишечника і імагінальний —
паразитування ста-тевозрілих гельмінтів у порожнині кишечника. Але на
практиці ці форми не розріз-няють, оскільки спостерігається постійне
суперінвазування тварин. У хворих відмічають проноси, анорексію,
схуднення.
Патологоанатомічні зміни. Уражені ділянки кишечника гіперемовані,
виявляють вузлики і конгломерати розміром від макового зерна і більше, які

мають червоний або бурий колір. Вузлики складаються із сполучнотканинної
оболонки, містять гній або казеозний субстрат і личинки езофагостом. На
місці вузликів часто виявляють ерозїї, виразки, звапнілі ділянки.
Статевозрілих езофагостом виявляють прикріпленими до слизової оболонки
кишечника. 
Діагноз за життя у свиней встановлюють на підставі досліджень калу
флотаційними методами. У жуйних діагноз утруднений через схожість яєць
езофагостом та інших представників стронгілят. Тому діагноз ставлять за
результатами ларвоскопії, яку здійснюють після культування личинок.
Посмертна діагностика грунтується на виявленні дорослих езофагостом та
характерних "вузликів" у товстому кишечнику. 
Лікування. За рідким винятком, езофагостомоз у свиней зустрічається разом
з ас-каридозом. Тому застосовують антгельмінтики та схеми їх введення, що
описані при аскаридозі. Доцільно також при езофагостомозі свиней давати з
кормом препарати албендазолу (при низькій та середній інтенсивності інвазії
— 7,5 мг АДР/кг, при високій — 10 мг АДР/кг), вермігель (20 мг АДР/кг: при
низькій та середній її — одноразово, при високій — два рази на день),
аверсект (1,2%-ний премікс) - 18— 20 мг/кг, одноразово, універм (0,2%-ний
премікс) — 90—100 мг/кг два рази дві доби підряд. Внутрішньом'язово
вводять івомек (1 мл на 33 кг маси) та аверсект (1 мл на 20 кг маси).
Молодим та ослаблим свиням надзвичайно важливим є призначення
етіотропно-патогенетичної терапії із застосуванням імуностимулюючих
препаратів.
Жуйним рекомендується фасковерм (вівцям, козам — 1 мл/10 кг, великій
рогатій худобі — 1 мл/20 кг), валбазен — вівцям та козам 5 мг/кг, великій
рогатій худобі — 7, 5 мг/кг (за АДР).
Профілактика. Основні профілактичні заходи при езофагостомозі свиней:
дегель-мінтизації свиноматок у першу половину супоросності свиней:
табірне утримання в теплий період року, зміна випасних ділянок через два
тижні, обладнання гігієнічних водопоїв, регулярне прибирання гною,
боротьба із вологістю в приміщеннях, про-ведення планових копрологічних
обстежень, профілактичні дегельмінтизації весною і восени, ретельні
дезинвазії приміщень та вигулів.
При езофагостомозі жуйних рекомендується табірно-стійлове утримання,
випасання тварин на культурних пасовищах, окультурення природних
пасовищ, зміна ділянок пасовищ через кожні два тижні. В період випасання
згодовують солефенотіазинові суміші.
Диктіокаульоз свиней.

Збудники диктіокаульозів жуйних — нематоди із
родини Dictyocaulidae: Dictyocaulusviviparus— паразитують у великої рогатої
худоби і D.filaria — у дрібної рогатої худоби. Локалізуються диктіокаули в
бронхах і трахеї тварин.
Будова збудників. Тіло диктіокаулів ниткоподібне, білого кольору, від 3 до
15 см завдовжки, на хвостовому кінці у самців добре розвинута статева
бурса. Самці D.filariaмають спікули панчохоподібної форми коричневого
кольору, у свіжовиділених личинок на головному кінці є гудзикоподібне
утворення; мають прямі спікули, гудзикоподібні утворення на головному
кінці відсутні.
Життєвий цикл збудників. В органах дихання самки диктіокаулів
відкладають зрілі яйця, які з харкотинням відкашлюються і заковтуються. В
кишечнику личинки ви-ходять з яєць і видаляються з калом (личинки І
стадії). Частина яєць і личинок може потрапляти у навколишнє середовище з
носовими витоками. При оптимальних умовах (температурі 20—26°С,
вологість не нижче від 55%) личинки двічі линяють і стають інвазійними (III
стадія). Це відбувається протягом 3—5 днів — у D.viviparusі 5—10 днів —
у D.filaria. При температурі нижче від 10°С личинки затримують свій
розвиток, вище за 30°С — гинуть. При достатній вологості личинки здатні до
вертикальної міграції і зберігаються кілька місяців. Під шаром снігу інвазійні
личинки здатні зимувати, жуйні заражуються диктіокаульозом при
заковтуванні інвазійних личинок з кормом та водою. По лімфатичному і
кровоносному руслу вони заносяться в легені (на шляху міграції личинки
двічі линяють). Личинки V стадії досягають статевозрілої
стадії: D.viviparus— через 3—4 тижні,D.filaria — через 4—8 тижнів і
паразитують від 3 до 6 міс. (у виснажених більше від року), (мал. 38).
Епізоотологічні дані. Частіше диктіокаульоз жуйних реєструється в зоні
Полісся та Лісостепу. Джерело інвазії — хворі тварини відповідного виду.
Фактори передавання інвазії — трава та вода, які забруднені інвазійними
личинками диктіакаул. Дощові, паводкові води, грибок
роду Pilobolusсприяють поширенню личинок гельмінта. Найбільшого
поширення диктіокаульоз набуває в серпні-вересні. Взаємного пе-
резараження великої рогатої худоби та овець (кіз) не відбувається через
специфічність збудників захворювання.
Патогенез. Диктіокаули виявляють на організм тварин механічну, токсичну,
іноку-ляторну та трофічну дію, а личинки, крім того, виражену алергічну
дію. Запальні процеси в легенях і тонких кишках диктіокаульозної етіології
знижують резистентність організму тварин, сприяють виникненню або
ускладненню вторинних інфекційних захворювань, погіршенню загального
стану інвазованих тварин.

Клінічні ознаки. Перші ознаки хвороби зумовлені активним проникненням
личинок у стінку кишечника, лімфовузли брижі та легені. У тварин
знижується апетит, з'являється пронос, бронхіт. Через 3—4 тижні після
зараження симптоми хвороби стають більш вираженими. Кашель стає
болісним, з носової порожнини витікає слизувато-серозна рідина, дихання
утруднене внаслідок ускладнення бронхіту пневмонією, температура тіла
іноді підвищується до 40°С. При високій інтенсив-ності інвазії протягом 2—3
днів розвивається гостра геморагічна пневмонія. Частіше хвороба має
тривалий перебіг і може закінчуватись загибеллю від виснаження або
різноманітних ускладнень.
Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів, на фоні загальних
дистрофічних змін, основні патологоанатомічні зміни виявляють у легенях:
вони збільшені в об'ємі, уражені ділянки мають тістоподібну консистенцію,
"мармуровість", трахея ібронхи заповнені пінистою рідиною і диктіокаулами.
У телят виявляють слизувато-гнійні пробки у бронхах.
Діагноз за життя встановлюється на підставі аналізу епізоотологічних даних,
клі-нічних ознак та гельмінтоларвоскопічних досліджень. Проби калу
відбирають з прямої кишки і досліджують за методами Бермана-Орлова,
спрощеного ларвоскопіч-ного, а також Вайда. Звертають увагу на
морфологію личинок . 
У калі, що полежав, можуть виявлятись личинки вугреців, шлунково-
кишкових стронгілят. Для диференціації личинок застосовують метод
Буланова: на предметне скло до осаду наносять кілька крапель 0,1%-ного
розчину метиленового синього, препарат струшують і через 30 с розглядають
під мікроскопом. Личинки диктіокаулів набувають світло-бузкового кольору,
частки калу — зеленого, рідина — блакитного, а личинки інших нематод
лишаються незабарвленими. Для експресдіагностики застосовують метод
Котельникова-Хренова (із насиченим розчином сульфату цинка). Посмертно
діагностують диктіокаульоз при розтині трупів і виявленні збудників у трахеї
та бронхах.
Лікування. Валбазен 2,5%-ний випоюють індивідуально у дозі: вівцям
(козам) 2 мл/10 кг маси тіла, великій рогатій худобі — 15 мл/50 кг. Івомек
(цидектин) вводиться підшкірно у дозі 1 мл/50 кг. Нілверм призначається
телятам у дозі 0,01 г/кг дворазово із добовим інтервалом в формі 1%-ного
розчину або в кормовій суміші. Вівцям і козам нілверм застосовують у дозі
0,015 г/кг маси тіла підшкірно у формі 10%-ного водного розчину або
згодовують малогруповим методом одноразово. Виснаженим тваринам
згодовують у дозі 0,01 г/кг дворазово із добовим інтервалом. Тетрамізол
гранулят 20%-ний згодовують груповим методом дворазово із 1 -5-денними
інтервалами у дозах: телятам масою тіла до 100 кг — 0,75 г/кг, молодняку по-
над 100 кг — 0,5 г/кг. Максимальна доза не повинна перевищувати 15 г (3 г

(за АДР)). Левамізол телятам, ягнятам, козенятам вводиться підшкірно у дозі:
телятам 1 мл/10 кг маси тіла (максимальна доза 30 мл); вівцям (козам) — до
15 кг — 1 мл, 15—25 кг — 2 мл, 25—30 кг — 3 мл, більше як 35 кг —
максимальна доза 4 мл, білье 90 кг — максимальна доза 6 мл. Фенбендазол
телятам згодовують одноразово у дозі 0,01 г/кг (за АДР). Вівцям і козам при
субклінічному перебігу захворювання фенбендазол згодовують у дозі 0,005
г/кг (за АДР), при клінічній формі — 0,015 г/кг (за АДР). Фебантел (ринтал)
призначають телятам у дозі 0,0075 г/кг маси тіла (за АДР), вівцям - 0,01 г/кг
(за АДР). Мебенвет гранулят 10%-ний згодовують з комбікормом із
розрахунку 0,02 г/кг (за АДР), локсуран (10%-ний водний розчин дитра-зину
цитрату) вводиться телятам підшкірно у дозі 1,25 мл/10 кг триразово — в
перший, другий і четвертий день; вівцям (козам) — у дозі 3,5 мл/10 кг маси
тіла двора-зово з інтервалом 24 год. Дитразину цитрат призначають для
підшкірних ін'єкцій у формі 25%-ного свіжовиготовленого розчину
(простерелізованого на водяній бані): великій рогатій худобі — у дозі 2 мл/10
кг, триразово (перший, другий і четвертий день), а вівцям (козам) — у дозі 1
мл/10 кг дворазово із добовим інтервалом.
Профілактика. Основою протидиктіокаульозних заходів є ізольоване
стійлове або стійлово-вигульне утримання телят поточного року народження,
а у відгодівельних господарствах — і молодняка старших вікових груп;
випасання ягнят (козенят) після відлучення на культурних пасовищах, які не
використовувались у поточному році під пасовища для овець і кіз;
хіміопрофілактика диктіокаульозу щоденним вільним згодо-вуванням вівцям
(козам, телятам) протягом пасовищного сезону роздріблених доз фенотіазину
в суміші із сіллю 1:10 (1:6 у зоні солончакового грунту) чи з кормом. 
Профілактичні дегельмінтизації телят проводяться при перших випадках
виявлення інвазії в пасовищний період і навесні до початку випасного
сезону; ягнятам — наприкінці літа і все поголів'я овець — перший раз восени
при переведенні на стійлове утримання і другий раз — узимку або на початку
весни.
Ділянки (загони) пасовищ, де випасались вівці, заражені диктіокаулами,
безпечні для великої рогатої худоби і навпаки.
Метастронгільоз свиней.
Збудники метастронгільозів свиней —
нематоди Metastrongyluselongatus, M.salmi, M.pudentotectusз родиниMetastron
gylidae, що паразитують у бронхах і трахеї свійських і диких тварин.
Будова збудників. Метастронгіли — тонкі нематоди. Самці 1,5—2,5 см
завдовжки, мають дві довгі спікули. Самки — 2,5—5 см, вульва прикрита
кутикулярним клапаном. Яйця дрібні (0,04—0,06 х 0,03—0,04 мм), овальної

форми, жовтого кольору, вкриті горбкуватою чотириконтурною оболонкою,
зрілі (містять спіралеподібну личинку).
Життєвий цикл збудників. Метастронгіли свиней — біогельмінти. Вони
розвива-ються із участю проміжних живителів - дощових червів
родів Eisenia, Bumastusта інших.
Яйця гельмінтів із харкотинням заковтуються і виділяються з калом у
навколишнє середовище, де дощові черви заковтують їх із грунтом. Личинки
заглиблюються у товщу або кровоносні судини червів, двічі линяють, через
1,5—3 тижні стають інвазійними і зберігаються у тілі червів до 3 років. Свині
заражуються метастронгілами при поїданні дощових червів. Личинки
паразитів проникають у лімфатичне русло,де ще раз линяють, заносяться у
легені і протягом 3,5-5 тижнів досягають стате-возрілої стадії, паразитують
8—12 міс.
Епізоотологічні дані. Метастронгільози значно поширені серед поросят до
6-мі-сячного віку в зоні Полісся та Лісостепу, Поширенню інвазії сприяє
дощове літо і висока стійкість яєць у навколишньому середовищі (більше від
року). Зараження свиней відбувається на вигульних майданчиках, в
приміщенні та на пасовищах. Пік інвазія досягає восени. 
Патогенез. Метастронгїли на різних стадіях свого розвитку проявляють
переважно механічну, інокуляторну, антигенну та алергічну дію на організм
свиней. 
Клінічні ознаки. У дорослих тварин захворювання має безсимптомний
перебіг. У поросят через 1—2 тижні після зараження з'являється пронос,
кашель, утруднене дихання, витікання з носових отворів густого слизу
жовтуватого кольору, схуднення, відставання в рості та розвитку. При
ускладненнях секундарною інфекцією у поросят розвиваються серозно-
катаральний, гнійно-катаральний бронхіти, бронхопневмонії. 
Патологоанатомічні зміни. Найбільш виражені зміни виявляють у задніх
частках легень: альвеолярна емфізема, дифузна пневмонія, запалення
бронхів. У місцях ураження бронхи заповнені слизом і метастронгілами. При
повторному зараженні тварин — патологоанатомічні зміни характеризуються
проліферативними реакціями, внаслідок алергічних реакцій в організмі. В
легенях, стінці кишечника, лімфовузлах тощо переважають проліферативні
реакції (формування паразитарних вуз-ликів навколо загиблих паразитів,
тканева еозинофілія).
Діагноз за життя ставлять із врахуванням епізоотологічних даних, симптомів
зах ворювання та гельмінтокопрологічного дослідження калу за методом
Щербовича. Посмертно — при виявленні гельмінтів у просвіті бронхів.

Допоміжну роль при ді-агностиці має компресорне дослідження дощових
червів на наявність личинок ме-тастронгіл. 
Лікування. Підшкірно вводиться: левомізол — 1 мл/10 кг маси тіла; івомек
(цидек-тин) — 1 мл/33 кг; дитразину фосфат — у формі 25%-ного водного
розчину (0,1 г сухого препарату на 1 кг). З профілактичною метою
одноразово, з лікувальною — дворазово з інтервалом 2—5 днів; 50%-ний
розчин піперазину сульфат — 0,5 мл/кг, дворазово з добовим інтервалом;
нілверм — 10%-ний розчин 5 мл/кг маси тіла.
Згодовують з кормами: фенбендазол 0,005 г/кг (за АДР) дворазово;
тетрамізол гранулят 20%-ний 0,005 г/кг (за АДР), албендазол 0,0075 г/кг (за
АДР); ринтал 0,005 г/кг (за АДР); пірантел 0,008-0,010 г/кг.
Профілактика. Загальні профілактичні та ветеринарно-санітарні заходи такі,
як при аскаридозі свиней. Молодняк утримують і випасають окремо від
дорослих свиней на благополучних ділянках. Підлогу настилають на асфальт
або глину, вигульні дворики бетонують. Табори для свиней розташовують на
підвищених сухих ділянках із супіщаним грунтом. Свиней неблагополучних
ферм піддають профілактичним дегельмінтизаціям дворазово на рік: восени
за 10 днів до переведення в приміщення і весною — до виходу на пасовища
або вигульні майданчики. Профілактичні дегельмінтизації поросят проводять
з 1,5—2-місячного віку щомісяця до кінця випасного сезону. Лікувальні
дегельмінтизації проводять у разі потреби в будь-який період року.

bottom of page