План  лекції:

1. Визначення захворювання.
2. Характеристика збудника.
3. Цикл розвитку збудника.
4. Епізоотологічні дані захворювання.
5. Патогенез.
6. Клінічні ознаки хвороби.
7. Діагноз хвороби.
8. Лікування та профілактика хвороби.
Література: Л.5, с. 154 - 156
Зміст лекції.
Збудники телязіозів великої рогатої худоби —
нематоди Thelaziarhodesi(паразитує в кон'юнктивальному
мішку),Th.gulosaі Th.skrjabini(паразитують у протоках слізних залоз) із
родини Thelaziidae. 
Будова збудників. Збудники телязіозу — нематоди, завдовжки 1—2 см.
Види телязій розрізняють за будовою кутикули (у Th.rhodesiпоперечна
покресленість), за розмірами ротової капсули (у Th.gulosaвелика ротова
капсула) і будовою спікул у самців {Th.skrjabiniкороткі спікули однакової
довжини). Самки телязій живородні.
Життєвий цикл збудників. Телязії — типові біогельмінти, проміжні
живителі — му-хи-корівниці (Muscaautumnalis,M.convexifrons, M.larviparaта
ін.). Статевозрілі самки телязій народжують личинок, які із сльозами
заковтуються мухами. В тілі мух личинки двічі линяють і через 2—4 тижні
стають інвазійними. При повторному харчуванні в ділянці очей інвазійні
личинки телязій через хоботок мух потрапляють на шкіру, а потім на
кон'юнктиву, де ростуть, через 3—6 тижнів стають статевозрілими і
паразитують 8—12 міс. (зимують).
Епізоотологічні дані. Захворювання великої рогатої худоби телязіозом у
пасовищний період зумовлене участю проміжних живителів — мух-
корівниць, які живуть і розмножуються на пасовищі (в приміщення не
залітають). Перші випадки захворювання тварин телязіозом виявляються в
кінці травня — початку червня, досягаючи піку інвазії в серпні-вересні.
Джерело інвазії — хворі тварини, які в минулому році заразились телязіозом.
Частіше хворіють молоді тварини. В Україні основний збудник телязіозу
— Th.rhodesi.

Патогенез вивчений недостатньо. В основному патогенний вплив
складається із механічного (особливо Th.rhodesi) та інокуляторного факторів.
Виражена антигенна дія личинок.
Клінічні ознаки. У хворих тварин з'являються кон'юнктивіт, сльозотеча,
світлобоязнь, опухання повік, послаблюється апетит, знижуються надої
молока. При прогресуванні хвороби витікання із очей стають серозно-
гнійними або гнійними, з'являються помутніння та вкриття рогівки ока
виразками, ерозіями, можливий прорив рогівки, пошкодження кришталика,
поява більма. Тяжкий перебіг телязіозу в асоціації з рикетсіями (інфекційний
кератокон'юнктивіт). .
Діагноз за життя ставлять за характерними симптомами в літньо-осінній
період і при вимиванні телязій із кон'юнктиви за допомогою спринцівки.
Телязіоз необхідно диференціювати від інфекційних хвороб очей.
Лікування. Водний розчин йоду 1:2000 вводять під третю повіку по 75 мл.
Менш ефективні 2—3%-ні розчини борної кислоти. У формі 3%-ної емульсії
застосовують іхтіол та лізол (2—3 мл на око). Промивання очей проводиться
триразово із проміжком 2—3 дні. Дитразину цитрат вводиться підшкірно в
ділянці шиї у формі 25%-ного водного розчину дворазово із добовим
інтервалом. Опубліковані дані про успішне застосування івомеку
(цидектину), валбазену. При ускладненні телязіозу секундарною інфекцією
призначають симптоматичне лікування (тетрациклінова та дибіоміцинова
мазь, сульфаніламіди тощо).
Профілактика. Заходи боротьби із телязіозом здійснюються в напрямку
проведення поголовних профілактичних дегельмінтизацій великої рогатої
худоби в господарствах і населення та запобігання нападу мух-корівциць на
тварин. Профілактичні дегельмінтизації проводять у зимово-весняний період
до початку льоту мух. У період масового льоту мух проводять
дрібнодисперсне сприскування поверхні шкіри інсектицидами один раз на
тиждень. Істотне значення в боротьбі із мухами-корівницями має збирання
калу в купи для подальшого його знезараження та згодовування в
пасовищний період фенотіазиносольових сумішей, що призводить до масової
загибелі личинок мух.